Нейропсихіатричні наслідки Чорнобильської катастрофи: сучасний стан доказів

Порушення психічного здоров’я постраждалих є міжнародно визнаною пріоритетною медико-соціальною проблемою Чорнобильської катастрофи (World Health Organization, 2006; Bromet E., Havenaar J., 2007), але причини виникнення її нейропсихіатричних наслідків залишаються вкрай дискусійними (Логановський К.М., 2006а, б; Гуськова А.К., 2007). Експерти Чорнобильського форуму ООН серед актуальних медичних проблем Чорнобилю зазначили чотири головні нейропсихіатричні ефекти, а саме: 1) пов’язані зі стресом розлади; 2) ефекти радіаційного впливу на головний мозок, що розвивається; 3) органічне ураження мозку в учасників ліквідації наслідків аварії (УЛНА) на Чорнобильській АЕС (ЧАЕС) і 4) суїциди. Визнано зростання рівня серцево-судинних захворювань в УЛНА, які зазнали дії опромінення у значних дозах (World Health Organization, 2006).

Головними проблемами визначення нейропсихіатричних наслідків Чорнобильської катастрофи залишаються: 1) відсутність міжнародного консенсусу щодо діагностики нервово-психічних розладів і цереброваскулярних, зокрема, та 2) значний брак доказових нейропсихіатричних епідеміологічних досліджень із надійним дозиметричним супроводом.

За даними МОЗ України серед причин смерті постраждалих дорослих та підлітків 1-ше рангове місце посідають хвороби системи кровообігу, включаючи цереброваскулярні захворювання (рис. 1). Причому продовжується подальше зростання смертності від цих хвороб: 1987 р. — 58,6 на 10 000 постраждалих, а у 2000–2004 рр. — 116,5–131,3 (при смертності всього населення країни 68–71, рис. 2) та їх частка у структурі причин смерті вже досягла 67,9% (МОЗ і МНС України, 2007).

Рис. 1. Причини смерті постраждалих дорослих і підлітків (адаптовано за МОЗ і МНС України, 2007)

Рис. 2. Смертність постраждалих дорослих і підлітків та населення України від хвороб системи кровообігу (адаптовано за МОЗ і МНС України, 2007)

Динаміка зареєстрованої захворюваності постраждалих на розлади психіки і поведінки є нелінійною — максимум зареєстрованих психічних розладів відбувся у 1991 р. (71,7 на 10 000 постраждалих), при тому, що у 1987 р. цей показник становив 24,9, а у 2005 р. — 51,9. Темп росту цих розладів (2005 р. відносно 1987 р.) становив 208,4% (МОЗ і МНС України, 2007). Водночас зареєстрована захворюваність на розлади психіки і поведінки в Україні залишалася досить стабільною — 24,8 на 10 000 населення у 1990 р., 26,3 — у 1995 р. і 26,1 — у 2000 р. (Москаленко В.Ф. та співавт., 2001) (рис. 3).

Рис. 3. Динаміка зареєстрованої захворюваності на розлади психіки і поведінки (адаптовано за МОЗ і МНС України, 2007; Москаленко В.Ф. та співавт., 2001)

Захворюваність на хвороби нервової системи у 2001–2005 рр. становила 215,8–213 на 10 000 постраждалих. Причому захворюваність на вегетосудинну дистонію закономірно знижується від 145–152,7 на 10 000 постраждалих у 1987–1991 рр. до 78,4 — у 2005 р. Водночас захворюваність на хвороби системи кровообігу (включаючи цереброваскулярні хвороби) лінійно зростала від 223,8 на 10 000 постраждалих у 1987 р. до 585,2 — у 2005 р. (рис. 4). Темп росту цих хвороб (2005 р. відносно 1987 р.) становив 261,5% (МОЗ і МНС України, 2007).

Рис. 4. Динаміка зареєстрованої захворюваності постраждалих на хвороби нервової системи і цереброваскулярну патологію (адаптовано за МОЗ і МНС України, 2007)

Динаміка зростання зареєстрованої поширеності розладів психіки і поведінки у постраждалих є лінійною — від 142,8 на 10 000 постраждалих у 1987 р. до 473,1 — у 2005 р. Темп росту поширеності цих розладів (2005 р. відносно 1987 р.) становив 331,3% (МОЗ і МНС України, 2007). Водночас зареєстрована поширеність розладів психіки і поведінки в Україні — 227,1 на 10 000 населення у 1990 р., 226,8 — у 1995 р. і 243,1 — у 2000 р. (Москаленко В.Ф. та співавт., 2001) (рис. 5).

Рис. 5. Динаміка зареєстрованої поширеності розладів психіки і поведінки (адаптовано за МОЗ і МНС України, 2007; Москаленко В.Ф. та співавт., 2001)

Поширеність хвороб нервової системи у 2001–2005 рр. становила 1091,7–1180 на 10 000 постраждалих, у тому числі поширеність вегетосудинної дистонії зросла від 191,8 на 10 000 постраждалих у 1987 р. до 622,5 — у 2005 р. (МОЗ і МНС України, 2007). Водночас у 2005 р. в Україні було зареєстровано 10% населення із різними формами неврологічних захворювань (Міщенко Т.С., 2006). Поширеність хвороб системи кровообігу (включаючи цереброваскулярні хвороби) лінійно зростала від 1285,3 на 10 000 постраждалих у 1987 р. до 6701,0 — у 2005 р. (рис. 6). Темп росту цих хвороб (2005 р. відносно 1987 р.) становив 521,4% (МОЗ і МНС України, 2007). Офіційно в Україні у 6,1% населення зареєстровано хронічну повільно прогресуючу форму цереброваскулярних захворювань — дисциркуляторну енцефалопатію (Міщенко Т.С., 2006).

Рис. 6. Поширеність хвороб нервової системи і цереброваскулярної патології у постраждалих дорослих і підлітків та населення України (адаптовано за МОЗ і МНС України, 2007; Міщенко Т.С., 2006). ВСД — вегетосудинна дистонія; ДЕП — дисциркуляторна енцефалопатія

У структурі первинної інвалідності постраждалих у 1992 р. 40,9% становили захворювання нервової системи, серед них 69,9% — вегетосудинна дистонія. Зараз у структурі інвалідності постраждалих внаслідок хвороб нервової системи переважають органічні ураження центральної нервової системи (ЦНС) (77,8%), що відображає особливості радіаційного впливу. На сьогодні цереброваскулярні хвороби займають 1-ше місце (42,0%) у структурі первинної інвалідності у зв’язку з аварією на ЧАЕС внаслідок хвороб системи кровообігу (МОЗ і МНС України, 2007).

Згідно з даними Державного реєстру України і Клініко-епідеміологічного реєстру Державної установи «Науковий центр радіаційної медицини АМН України» (ДУ «НЦРМ АМН України») в УЛНА підвищена захворюваність на цереброваскулярні розлади, причому при дозах опромінення >0,25 Гр цей показник вищий, ніж при дозах <0,1 Гр (Бузунов В.А. и соавт., 2001; Національна доповідь України, 2006) (рис. 7).

Рис. 7. Захворюваність на цереброваскулярні хвороби в УЛНА на ЧАЕС 1986–1987 рр. протягом 1988–2003 рр. є вірогідно вищою при дозах опромінення >0,25 Гр (адаптовано за Бузунов В.А. и соавт., 2001; Національна доповідь України, 2006)

Державна статистична звітність щодо нервово-психічних розладів у постраждалих (як і популяції загалом) базується на реєстрових даних, переважна більшість з яких на сьогодні отримується пасивно, тобто за звертанням пацієнта, і не використовує стандартизовану діагностичну методологію (Loganovsky K., 2005). Так, за даними МОЗ України поширеність психічних розладів в Україні у 1990 р. становила 2,27%, у 1995 — 2,27%, а у 2000 р. — 2,43% (Москаленко В.Ф. та співавт., 2001). Водночас в результаті адекватно спланованого епідеміологічного психіатричного дослідження у межах ініціативи ВООЗ «Всесвітнє дослідження психічного здоров’я — 2000» із використанням структурованого міжнародного психіатричного інтерв’ю (Composite International Diagnostic Interview, WHO-CIDI) визначено, що, насправді поширеність лише «психологічних» (непсихотичних) розладів в Україні становить 20,5% (довірчий інтервал 17,7–23,3%) (WHO World Mental Health Survey Consortium, 2004). Тобто офіційні (реєстрові) дані щодо психічних розладів недооцінюють реальну картину приблизно на порядок.

У рамках Франко-Німецької Чорнобильської ініціативи проведене поперечне дослідження рандомізованої когорти УЛНА за допомогою структурованого міжнародного психіатричного інтерв’ю (Composite International Diagnostic Interview, WHO-CIDI) (Romanenko A.Ye. et al., 2004). Пізніше завдяки гранту від Національного інституту психічного здоров’я США (NIMH Grant MH51947) проведено міжнародний аналіз отриманих даних порівняно з популяційним українським контролем від проекту ВООЗ «Всесвітнє дослідження психічного здоров’я — 2000» (WHO World Mental Health Survey Consortium, 2004). Встановлено, що відповідно до «ефекту здорового ліквідатора» (відбору психічно здорових осіб для робіт з ЛНА), УЛНА до аварії мали значуще меншу поширеність тривожних розладів і зловживання алкоголем. Після аварії в УЛНА на ЧАЕС виявлена значуще підвищена поширеність депресії (18,0 і 13,1% у контролі) и суїцидальної ідеації (9,2 і 4,1%). Проте це не стосувалося зловживання алкоголем і періодичного експлозивного розладу (рис. 8). Протягом останнього року перед інтерв’ю в УЛНА була підвищена поширеність депресії (14,9 і 7,1%), посттравматичного стресового розладу, PTSD (4,1 і 1,0%), а також головного болю (69,2 і 12,4%) порівняно з контролем (рис. 9). УЛНА з депресією і PTSD втратили більше днів працездатності, ніж пацієнти з тими ж розладами контрольної групи. Ступінь впливу катастрофи асоційований з тяжкістю соматичних симптомів і PTSD (Логановский К.Н. и соавт., 2007; Loganovsky K. et al., 2007; 2008).

Рис. 8. Поширеність психічних розладів в УЛНА на ЧАЕС (всього з 1986 р.) (адаптовано за Логановский К.Н. и соавт., 2007; Loganovsky K. et al., 2007; 2008). Із урахуванням віку у 1986 р. і дебюту розладу до Чорнобильської катастрофи

Рис. 9. Поширеність психічних розладів в УЛНА на ЧАЕС (за останні 12 міс.) (адаптовано за Логановский К.Н. и соавт., 2007; Loganovsky K. et al., 2007; 2008). Із урахуванням віку у 1986 р. і дебюту розладу до Чорнобильської катастрофи

На репрезентативній виборці мешканців радіоактивно забруднених територій із використанням цієї ж стандартизованої психіатричної методології також виявлено підвищений ризик психіатричних симптомів і погіршену суб’єктивну оцінку здоров’я (Havenaar J. et al., 2007). Таким чином, у постраждалих виявлені довгострокові несприятливі наслідки Чорнобильської катастрофи щодо психічного здоров’я. Необхідні подальші дослідження для отримання більш об’єктивних даних про опромінення і соматичне здоров’я, розглянуті когнітивні порушення і психотичні симптоми, а також проведення більш точних психіатричних обстежень (Логановский К.Н. и соавт., 2007; Loganovsky K. et al., 2007; 2008).

На відміну від поширених помилкових уявлень про надмірне використання діагнозу «вегетативно-судинної дистонії» як «маркера» перебування під впливом радіації, цей діагноз у перші роки після Чорнобильської катастрофи було встановлено лише близько чверті УЛНА, які знаходяться у системі Клініко-епідеміологічного регістру ДУ «НЦРМ АМН України» (Логановский К.Н. и соавт., 2008). Діагностика вегетативно-судинної дистонії протягом післяаварійних років суттєво зменшилася і на сьогодні сягає лише 6% від репрезентативної вибірки УЛНА (рис. 10).

Рис. 10. Динаміка цереброваскулярної патології в УЛНА на ЧАЕС

Поступово після аварії в УЛНА відбулося значне зростання поширеності цереброваскулярної патології — передусім хронічної ішемії головного мозку (I67.8), церебрального атеросклерозу (I67.2) і, меншою мірою, гіпертонічної енцефалопатії (I67.4). Ці розлади традиційно класифікуються як «дисциркуляторна енцефалопатія», що теж не є досконалим з точки зору абсолютизації лише судинного боку патогенезу розвитку органічного ураження головного мозку, а також і у зв’язку із недостатньою чіткістю діагностичних критеріїв. Безумовно, у майбутньому буде досягнено міжнародного консенсусу щодо оптимальної класифікації подібних нервово-психічних розладів.

Нервово-психічні розлади у віддалений період гострої променевої хвороби (ГПХ) характеризуються прогресуючим перебігом з послідовною зміною вегетосудинного і вегетовісцерального етапу (3–5 років після опромінення) етапом церебрально-органічної і соматогенної патології (5–10 років і більше після опромінення) (рис. 11).

Рис. 11. Динаміка нервово-психічних розладів в осіб, які перенесли ГПХ

Для віддаленого періоду ГПХ найбільш характерним психопатологічним синдромом є апатичний варіант органічного розладу особистості (МКХ-10: F07.0), частота якого зростає пропорційно як до часу, що пройшов після опромінення, так і до ступеня тяжкості ГПХ та, відповідно, і до дози опромінення (рис. 12). Наявність дозозалежної негативної психопатологічної симптоматики може свідчити про радіаційно-асоційоване ураження кортико-лімбічної системи переважно домінантної (лівої) гемісфери у віддалений період ГПХ.

Рис. 12. Динаміка апатичного варіанта органічного розладу особистості після ГПХ

Нейропсихіатричні ефекти у постраждалих є етіологічно гетерогенними. Радіаційно- асоційовані церебральні ефекти простежуються при дозах >300 мЗв. Знайдені нейрофізіологічні (Loganovsky K., Yuryev K., 2004; Денисюк Н.В., 2006) і нейровізуалізаційні (Бомко М.О., 2004) радіаційні маркери і пострадіаційний нейрокогнітивний дефіцит (Антипчук К.Ю., 2004). На їх підставі розроблено спосіб діагностики радіаційного ураження мозку у віддалений період після опромінення (Логановський К.М. та співавт., 2007).

У внутрішньоутробно опромінених дітей визначені радіаційно-асоційовані когнітивні порушення при гострому пренатальному опроміненні внаслідок аварії на ЧАЕС на 8–15-му та пізніших тижнях гестації у дозах на ембріон та плід >20 мЗв і дозах на щитовидну залозу in utero >300 мЗв (Nyagu A.I. et al., 2004). Виявлені психофізіологічні маркери пренатального опромінення внаслідок аварії на ядерному реакторі на 16–25-му тижнях гестації у дозах на ембріон та плід >10 мЗв і дозах на щитовидну залозу in utero >200 мЗв. Показано, що за умов радіаційної аварії на ядерному реакторі з викидом у довкілля радіонуклідів йоду при малих дозах зовнішнього опромінення плода ушкодження головного мозку можливе не лише на найбільш критичному періоді цереброгенезу (8–15-й тижні гестації, як при атомних бомбардуваннях та медичних радіологічних процедурах без внутрішнього опромінення радіоактивним йодом), а й у більш пізні терміни вагітності, коли дози опромінення щитовидної залози in utero найвищі (Логановська Т.К., Нечаєв С.Ю., 2004; Loganovsky K.N. et al., 2008) (рис. 13 і 14).

Рис. 13. Дози на щитовидну залозу (ICRP-88, геометричні середні) залежно від тижнів гестації (адаптовано за Nyagu A.I. et al., 2004; Логановська Т.К., Нечаєв С.Ю., 2004)

Рис. 14. Умовне зображення зв’язку критичних періодів цереброгенезу і динаміки зростання дози опромінення щитовидної залози in utero за моделлю ICRP-88 у внутрішньоутробно опромінених дітей внаслідок Чорнобильської катастрофи (площа кольорових фігур відповідає ступеню вразливості головного мозку опроміненню радіойодом) (адаптовано за Логановська Т.К., Нечаєв С.Ю., 2004; Loganovsky K.N. et al., 2008)

Наші дані переконливо свідчать про те, що головний мозок є радіочутливим органом, причому його вразливість до дії іонізуючого випромінювання неоднакова: радіаційне ураження мозку перед усім локалізується у неокортексі, кортико-лімбічній системі і домінантній гемісфері. Можливим порогом нейропсихіатричних ефектів у дорослих є доза 300 мЗв, а за умов аварії на ядерному реакторі при опроміненні на 8–15-му та пізніших тижнях гестації — дози на ембріон та плід >20 мЗв і дози на щитовидну залозу in utero >300 мЗв (Логановський К.М. та співавт., 2006). Запропоновано діатезно-стресорну гіпотезу про виникнення розладів спектра шизофренії після опромінення (Loganovsky K. et al., 2005). Вплив опромінення в малих і дуже малих дозах у поєднанні зі стресом може бути чинниками ризику синдрому хронічної втоми (Loganovsky K.N., 2003; Volovik S. et al., 2006). Прискорене старіння і нейродегенерація є ефектом, що може атрибутувати до впливу іонізуючого випромінювання (Bebeshko V. et al., 2006).

У результаті клініко-епідеміологічного наркологічного обстеження репрезентативної вибірки УЛНА на ЧАЕС, які перебувають на обліку в Клініко-епідеміологічному регістрі ДУ «НЦРМ АМН України», встановлено, що частота виникнення синдрому залежності від алкоголю в них становить 26,6%, причому в ремісії перебувають 12,2%, а «активний» синдром залежності мають 14,4% УЛНА. Визначена група ризику розвитку цього синдрому (зловживання алкоголем), що становить 23,7% УЛНА. Тобто проблеми з етиловим алкоголем мають 50,3% УЛНА. Факторами ризику формування синдрому залежності від алкоголю в УЛНА є генетична обтяженість на зловживання алкоголю, первинна психічна, психосоматична і соматоневрологічна патологія, низький рівень освіти і молодший вік. Встановити залежності між психічними і поведінковими розладами, пов’язаними із вживанням алкоголю, та дозою опромінення і тривалістю робіт у Чорнобильській зоні відчуження, не вдалося (Пострелко В.М. та співавт., 2008).

Вплив Чорнобилю на психічне здоров’я залишається найбільшою проблемою охорони здоров’я. За даними останнього епідеміологічного дослідження психічного здоров’я у світі ВООЗ (2000) Україна посідає 2-ге місце у світі за поширеністю психічних розладів — 20,5% популяції (WHO World Mental Health Survey Consortium, 2004). Однак серед постраждалих поширеність психічних розладів вірогідно підвищена, причому переважно за рахунок депресивних станів. Це величезний тягар для суспільства, що потребує виключної уваги з боку держави та медичної науки і практики.

Безумовно, стрес, пов’язаний із найбільшою у світі радіаційною техногенною аварією, евакуація, переселення, пострадянські соціально-економічні зміни у суспільстві, недосконала політика соціального захисту постраждалих з боку держави, невизначеність майбутнього спричинили погіршення психічного здоров’я постраждалих.

Водночас не можна зводити усі нейропсихіатричні наслідки Чорнобильської катастрофи лише до площини соціально-психологічного стресу. Постійно зростаючий пул експериментальних, клінічних і епідеміологічних доказів спростовує ортодоксальне положення про радіорезистентність головного мозку. На сьогодні визначено, що ЦНС є радіочутливим органом, ступень дисфункції якої квантифіковано електрофізіологічними, біохімічними та/або поведінковими параметрами. Порушення функцій ЦНС виявлено за цими ж параметрами також і при загальному опроміненні у малих дозах.

Нейропсихічні розлади залишаються пріоритетною медичною і соціальною проблемою постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи. Охорона психічного здоров’я і психореабілітація постраждалих — недосконалі. Існує значний брак епідеміологічних даних щодо психічного здоров’я постраждалих, а також знань щодо біологічних механізмів впливу радіації в малих дозах на ЦНС. Охорона психічного здоров’я постраждалих має переебувати у фокусі суспільної уваги при можливих радіаційних аваріях і радіологічних терористичних атаках у майбутньому. Національні та міжнародні зусилля мають бути наданими для поліпшення системи охорони психічного здоров’я і психореабілітації постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Таким чином, сучасний стан доказів щодо нейропсихіатричних наслідків Чорнобильської катастрофи свідчить про те, що:

• Відповідно до висновків Чорнобильського форуму ООН (2006) підтверджено довгостроковий несприятливий ефект на психічне здоров’я всіх категорій постраждалих.
• Існує нагальна потреба розробки і впровадження загальнонаціональної системи охорони психічного здоров’я постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та можливих у майбутньому радіаційних аварій і терористичних атак із застосуванням радіологічного диспергуючого пристрою («брудної бомби»).
• Головний мозок — радіочутливий орган, причому його вразливість до дії іонізуючого випромінювання неоднакова: радіаційне ураження мозку перед усім локалізується у неокортексі, кортико-лімбічній системі і домінантній гемісфері.
• Знайдені нейрофізіологічні і нейровізуалізаційні радіаційні маркери, психофізіологічні маркери пренатального опромінення і пострадіаційний нейрокогнітивний дефіцит.
• Можливим порогом нейропсихіатричних ефектів у дорослих є доза 300 мЗв, а за умов аварії на ядерному реакторі при опроміненні на 8–15-му та пізніших тижнях гестації — дози на ембріон та плід >20 мЗв і дози на щитовидну залозу in utero >300 мЗв.
• Запропоновано діатезно-стресорну гіпотезу про виникнення розладів спектра шизофренії після опромінення.
• Вплив опромінення у малих і дуже малих дозах у поєднанні зі стресом може бути чинниками ризику виникнення синдрому хронічної втоми.
• Прискорене старіння і нейродегенерація є ефектом, що може атрибутувати до впливу іонізуючого випромінювання.
• Проведення міжнародних досліджень нейропсихіатричних наслідків у постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та біологічних механізмів їх виникнення має велике значення для радіобіології і нейронаук.

Посилання

• 1. Антипчук К.Ю. (2004) Нейропсихологічний метод у діагностиці радіаційних уражень головного мозку. Укр. мед. часопис, 3(41): 121–128 (http://www.umj.com.ua/pdf/41/umj_1633.pdf).
• 2. Бомко М.О. (2004) Морфометрична нейровізуалізаційна характеристика органічного ураження головного мозку у віддалений період впливу іонізуючого випромінювання внаслідок Чорнобильської катастрофи. Укр. мед. часопис, 2(40): 96–101 (http://www.umj.com.ua/pdf/40/umj_40_12.pdf).
• 3. Бузунов В.А., Страпко Н.П., Пирогова Е.А., Красникова Л.И., Картушин Г.И., Войчулене Ю.С., Домашевская Т.Е. (2001) Эпидемиология неопухолевых болезней участников ликвидации последствий Чернобыльской аварии. Int. J. Radiat. Med., 3(3–4): 9–25.
• 4. Гуськова А.К. (2007) Основные итоги и источники ошибок в установлении радиационного этиопатогенеза неврологических синдромов и симптомов. Журн. неврологии и психиатрии им. С.С. Корсакова,107(12): 66–70.
• 5. Денисюк Н.В. (2006) Хроническая цереброваскулярная патология у участников ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС в отдаленный период после облучения.
• 6. Укр. мед. часопис, 3(53): 123–132 (http://www.umj.com.ua/pdf/53/1924.pdf).
• 7. Логановский К.Н., Хавенаар Й.М., Бромет Э.Дж. (2007) Психическое здоровье ликвидаторов. В кн.: Тези доповідей Міжнар. наук.-практ. конф. «Епідеміологія медичних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. 20 років потому», 9–10 жовтня 2007 р., Київ. Вебер, Донецьк, с. 91–92.
• 8. Логановский К.Н., Чупровская Н.Ю., Бузунов В.А., Бомко М.А., Красникова Л.И., Антипчук Е.Ю., Логановская Т.К., Денисюк Н.В., Здоренко Л.Л., Колосинская Е.А., Крейнис Г.Ю., Чумак С.А., Перчук И.В. (2008) Оценка состояния нервной системы и психики у участников ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС по результатам экспертизы медицинской документации клинико-эпидемиологического регистра. В кн.: Тези доповідей Міжнар. наук.-практ. конф. з питань соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, 24–25 квітня 2008 р. Київ. Соцінформ, Київ, с. 61–62.
• 9. Логановська Т.К., Нечаєв С.Ю. (2004) Психофізіологічні ефекти у пренатально опромінених дітей та підлітків внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Медичний всесвіт, 4(1): 130–137.
• 10. Логановський К.М. (2006а) Дискусійні питання щодо ролі іонізуючого випромінювання і стресу в ґенезі нейропсихіатричних наслідків Чорнобильської катастрофи. Журн. АМН України, 12(1): 185–195.
• 11. Логановський К.М. (2006б) До висновків Чорнобильського форуму щодо нейропсихіатричних наслідків Чорнобильської катастрофи. Медична газета «Здоров’я України XXI сторіччя», 7(140): 12–13.
• 12. Логановський К.М., Антипчук К.Ю., Бомко М.О., Денисюк Н.В., Логановська Т.К., Чупровська Н.Ю., Юр’єв К.Л., Здоренко Л.Л. (2006) Міжпівкульна асиметрія як церебральний базис психопатології у віддалений період опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. Укр. мед. часопис, 5(55): 54–64 (http://www.umj.com.ua/pdf/55/1958.pdf).
• 13. Логановський К.М., Антипчук К.Ю., Бомко М.О., Юр’єв К.Л., Чупровська Н.Ю., Денисюк Н.В., Здоренко Л.Л., Логановська Т.К. (2007) Спосіб діагностики радіаційного ураження головного мозку у віддалений період опромінення. Патент на корисну модель №21021. Бюл. №2, 2007 р., 24 с.
• 14. Міщенко Т.С. (2006) Стан неврологічної служби в Україні. Медична газета «Здоров’я України XXI сторіччя», 23/1 (додатковий): 9.
• 15. МОЗ і МНС України (2007) Стан здоров’я потерпілого населення України через 20 років після Чорнобильської катастрофи. Статистично-аналітичний довідник у двох частинах. За ред. Ю.О. Гайдаєва. МОЗ і МНС України, Київ. Ч. 1, 177 с.; Ч. 2, 254 с.
• 16. Москаленко В.Ф., Горбань Є.М., Табачніков С.І., Волошин П.В. (2001) Психічне здоров’я як складова подальшого розвитку нації (підсумки за 10 років незалежності України). Архів психіатрії, 4(27): 5–10.
• 17. Національна доповідь України (2006) 20 років Чорнобильської катастрофи. Погляд у майбутнє. Атіка, Київ, 224 с. (http://www.mns.gov.ua/chornobyl/20_year/03/n_report_UA.pdf).
• 18. Пострелко В.М., Логановський К.М., Бузунов В.О. (2008) Віддалені наркологічні наслідки Чорнобильської катастрофи. В кн.: Тези доповідей Міжнар. наук.-практ. конф. з питань соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, 24–25 квітня 2008 р. Київ. Соцінформ, Київ, с. 70–71.
• 19. Bebeshko V., Bazyka D., Loganovsky K., Kovalenko A.N., Korkushko O.V., Manton K.G. (2006) Does ionizing radiation accelerate aging phenomena. In: Contributed papers to The International Conference «Twenty years after Chornobyl accident future outlook», April 24–26, Kyiv, Ukraine. HOLTEH, Kyiv, p. 13–19.
• 20. Bromet E., Havenaar J. (2007) Psychological and perceived health effects of the Chernobyl disaster: a 20-year review. Health Phys., 93(5): 516–521.
• 21. Havenaar J., Bromet E., Tinlte N., Gluzman S. (2007) The lingering mental health consequences of Chornobyl: an unbiased appraisal. Australian and New Zealand Journal of Psychiatry, 41 (suppl. 2): A266 (abstracts World Psychiatry Association International Congress «Working Together For Mental Health: Partnership for Policy and Practice», 28 November – 2 December 2007, Melbourne).
• 22. Loganovsky K. (2005) Mental health of the Chernobyl accident clean-up workers (liquidators): critical review of the current epidemiological evidences. In: Proceedings of International Simposium «Health of Liquidators (Clean-up Workers), 20 Years after the Chernobyl Explosion», PSR/IPPNW Switzerland, Bern, November 12, 2005. PSR/IPPNW, Bern, pp. 11–14.
• 23. Loganovsky K., Havenaar J.M., Bromet E.J. (2007) Psychiatric Aftermath of the Chernobyl Disaster in Clean-Up Workers. Australian and New Zealand Journal of Psychiatry, 41 (suppl. 2): A266 (abstracts World Psychiatry Association International Congress «Working Together For Mental Health: Partnership for Policy and Practice», 28 November – 2 December 2007, Melbourne).
• 24. Loganovsky K., Havenaar J.M., Tintle N.L., Guey L.T., Kotov R., Bromet E.J. (2008) The mental health of clean-up workers 18 years after the Chernobyl accident. Psychol. Med., 38: 481–488.
• 25. Loganovsky K.N. (2003) Psychophysiological features of somatosensory disorders in victims of the Chernobyl accident. Fiziol. Cheloveka, 29(1): 122–130.
• 26. Loganovsky K.N., Loganovskaja T.K., Nechayev S.Yu., Antypchuk Ye.Yu., Bomko M.A. (2008) Disrupted development of the dominant hemisphere following prenatal irradiation. Accepted to The Journal of Neuropsychiaty and Clinical Neurosciences, 2008.
• 27. Loganovsky K.N., Volovik S.V., Manton K.G., D.A. Bazyka, P. Flor-Henry (2005) Whether ionizing radiation is a risk factor for schizophrenia spectrum disorders? World J. Biolog. Psychiatry, 6(4): 212–230.
• 28. Loganovsky K.N., Yuryev K.L. (2004) EEG patterns in persons exposed to ionizing radiation as a result of the Chernobyl accident: Part 2: Quantitative EEG analysis in patients who had Acute Radiation Sickness. J. Neuropsychiatry Clin. Neurosci. 16: 70–82.
• 29. Nyagu A.I., Loganovsky K.N., Pott-Born R., Repin V.S., Nechayev S.Yu., Antipchuk Ye.Yu., Bomko M.A., Yuryev K.L., Petrova I.V. (2004) Effects of prenatal brain irradiation as a result of the Chernobyl accident. Int. J. Radiat. Med. 6(1–4), Special Issue: 91–107.
• 30. Romanenko A.Ye., Nyagu A.I., Loganovksy K.N., Buzunov V.A., Ledoschuk B.A., Trocyuk N., Kartushin G.N., Yuryev K.L., Zdorenko L.L., Antipchuk Ye.Yu., Bomko M.A., Loganovskaya T.K., Petrova I.V., Tirmarche M., Gagniere B., Khmelko V.Ye., Paniotto V.I., Zakhozha V.A. (2004) Data base on psychological disorders in the Ukrainian liquidators of the Chernobyl accident. In: Abstracts of International Workshop on «The French-German Initiative: Results and Their Implication for Man and Environment», October 5–6, 2004, Kiev, p. 56–57.
• 31. Volovik S., Loganovsky K., Bazyka D., Bebeshko V., Cohen H., Chao N., Ginsburg J.S., Siedow J., Goldschmidt P. (2006) Chronic Fatigue Syndrome as Chornobyl aftermath: aetiobiomedical dimesions. In: Contributed papers to The International Conference «Twenty years after Chornobyl accident future outlook», April 24–26, Kyiv, Ukraine. HOLTEH, Kyiv, p. 114–116.
• 32. WHO World Mental Health Survey Consortium (2004) Prevalence, severity, and unmet need for treatment of mental disorders in the World Health Organization World Mental Health surveys. JAMA, 291: 2581–2590.
• 33. World Health Organization (2006) Health effects of the Chernobyl accident and special health care programmes. Report of the UN Chernobyl Forum Expert Group «Health» (EGH). Eds. B. Bennet, M. Repacholli, Zh. Carr. WHO, Geneva, 160 p.