Безоплатне донорство крові та її компонентів як благодійність роботодавців

Наталія Гуторова
Голова правління Асоціації фармацевтичного та медичного права, доктор юридичних наук, професор

Актуальність

У світі спостерігається суттєвий дефіцит донорської крові, що негативно впливає на якість та доступність медичної допомоги. Не є винятком і Україна. Так, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я (далі — ВООЗ) кількість донацій крові на 1000 осіб становить 31,5 — у країнах з високим рівнем доходу, 15,9 — у країнах з рівнем доходу вище середнього, 6,8 — у країнах з рівнем доходу нижче середнього і 5,0 — у країнах з низьким рівнем доходу¹. В Україні цей показник становить 11 донацій на 1000 осіб², тобто майже у три рази нижчий від відповідного показника в країнах з високим рівнем доходу.

На перший погляд, найпростішим способом досягнення високих показників щодо кількості донацій крові є встановлення конкурентних цін за здачу донорської крові та її компонентів. У будь-якій державі достатньо людей, які гостро потребують коштів та вважають для себе цілком прийнятним їх отримання шляхом продажу власної крові. Особливо актуально це для країн з низьким та середнім рівнем доходів, де кількість таких бажаючих об’єктивно більша. Водночас ВООЗ наполягає на необхідності запровадження принципу добровільного та безоплатного донорства. Обов’язок до 2020 р. перейти до 100% безоплатного донорства крові та її компонентів був навіть задекларований 11 червня 2009 р. у Мельбурнській декларації ВООЗ з 100% добровільного безоплатного донорства крові та компонентів крові³. На дотриманні цього принципу наголошує і Рекомендація № R (95) 14 Комітету Міністрів Ради Європи щодо захисту здоров’я донорів та реципієнтів у сфері трансфузії крові (схвалена Комітетом Міністрів 12 жовтня 1995 р.)⁴.

Аргументи на користь безоплатного донорства крові

Основні аргументи на користь безоплатного донорства крові та її компонентів можуть бути зведені до таких трьох позицій: 1) використання тіла людини або її частин для отримання фінансової вигоди є порушенням людської гідності; 2) при платному донорстві є значний ризик заподіяння шкоди здоров’ю донора, оскільки така особа, бажаючи отримати кошти, може здавати кров або її компоненти частіше, ніж це є безпечним для її здоров’я; 3) безпека крові та її компонентів, отриманих від платних донорів, є нижчою, оскільки такі люди часто мають захворювання, які можуть передаватися через кров, та, бажаючи отримати кошти, приховують їх наявність або навіть не знають про їх наявність. З цими аргументами слід погодитись. Єдине застереження, яке потрібно зробити, стосується плазми крові, що використовується для виробництва препаратів на заводах-фракцинаторах. Сучасні технології дозволять забезпечити безпеку виробництва таких препаратів від будь-якого донора⁵. Але навіть з урахуванням наведеного застереження Україна, як і будь-яка цивілізована країна світу, має дотримуватися принципу добровільного безоплатного донорства крові та її компонентів.

Безоплатними донорами крові та її компонентів в Україні переважно стають люди, які безкоштовно, за власною ініціативою віддають частинку себе, керуючись бажанням допомогти хворим та врятувати життя інших людей. Але чи означає це, що така діяльність не потребує жодних витрат? Безумовно, ні.

Держава, яка дійсно зацікавлена у збільшенні кількості безоплат­них донорів, має подбати про державну підтримку цих людей. Йдеться, перш за все, про можливість відпочити після здачі крові або її компонентів, а для повного відновлення здоров’я бажано мати таку можливість як у день донації, так і наступного дня. Крім того, донор не повинен витрачати власні кошти на проїзд до того місця, де він зможе здійснити донацію, а також на сніданок або обід, які необхідні для відновлення сил одразу після цієї процедури. Ці компенсаційні витрати мають здійснюватися у кожному випадку.

Крім того, держава повинна гарантувати, що в разі погіршення стану здоров’я донора внаслідок виконання донорської функції (зараження інфекційною хворобою, інші негативні наслідки для здоров’я), йому буде забезпечена необхідна медична допомога, підвищений розмір пенсії у разі інвалідності, а у разі смерті донора — грошові виплати членам сім’ї.

Країни, які не лише морально заохочують донорів, а і здійснюють необхідні компенсаційні та гарантійні виплати, зазвичай мають достатню кількість донорів для забезпечення потреб охорони здоров’я. Доказом такої залежності між підтримкою донорів і кількістю донацій є різниця між кількісними показниками у цій сфері у країнах з різним рівнем доходів, коли кількість донацій на 1000 населення у країнах із високим рівнем доходу більше ніж у 6 разів перевищує таку кількість у країнах, де рівень доходу низький.

В Україні діє Закон «Про донорство крові та її компонентів» від 23.06.1995 р., який ґрунтується переважно на радянських підходах до регулювання відносин у цій сфері. Мабуть, цим можна пояснити той факт, що відповідно до ст. 9 Закону, витрати, пов’язані зі звільненням донора від роботи зі збереженням середнього заробітку на день медичного обстеження, в день здавання крові або її компонентів, а також надання додаткового дня відпочинку після кожного такого дня, здійснюються не державою, а покладаються на роботодавця. Так, частина 5 ст. 9 цього Закону встановлює, що виплата середнього заробітку, зазначеного у частинах першій, другій та третій цієї статті, здійснюється за рахунок коштів власника підприємства, установи, організації, де працює донор, або уповноваженого ним органу (виділено мною — Н.Г.). Зазначені кошти належать до таких, що спрямовані на благодійну діяльність.

За буквальним тлумаченням цієї норми власник суб’єкта господарювання (в застарілій прорадянській назві — підприємства, установи, організації), де працює донор, або уповноважений ним орган (керівник, рада директорів) мають із власної кишені сплатити кожному донору за одну донацію крові або її компонентів середній заробіток за 3 дні — день медичного обстеження, день, коли відбувалася донація, і додатковий день відпочинку. А як бути донору, який працює за трудовим договором із суб’єктом господарювання, який не належить до підприємства, установи чи організації, наприклад із приватним підприємцем? Зрозуміло, що ця норма була розрахована на регулювання відносин за радянських часів, коли підприємства, установи та організації перебували або у державній формі власності, або у фактично у такому її різновиді, як колективна власність.

Певні роз’яснення з цього приводу були надані у листі Міністерства праці та соціальної політики України № 76/13/133-11 від 06.04.2011 р. «Щодо збереження середньої зарплати донорам». Відповідно до цього листа, виплата середнього заробітку здійснюється за рахунок коштів роботодавця, де працює донор. Зазначені кошти належать до таких, що спрямовані на благодійну діяльність. Позитивним є те, що платити середній заробіток донорам мають не власник або директор особисто, а роботодавець, яким може бути як юридична особа, так і фізична особа — підприємець.

Слід зауважити, що витрати роботодавця у зв’язку з донорством крові та її компонентів не завжди обмежуються відшкодуванням середнього заробітку донору. Для багатьох видів діяльності відсутній працівник обов’язково має бути замінений іншим працівником. У цьому разі зазвичай залучається працівник суб’єкта господарювання, який виконуватиме трудову функцію замість донора у понаднормовий час. Така робота відповідно до ст. 106 Кодексу законів про працю України має оплачуватися у подвійному розмірі. Навряд чи меншими стануть витрати роботодавця і у тому разі, коли він терміново залучатиме особу, яка не є його працівником, для виконання трудової функції замість донора.

Очевидно, що встановлений Законом обов’язок роботодавців здійснювати благодійну діяльність шляхом сплати середнього заробітку донорам крові та її компонентів є хибним як з точки зору відповідності правилам формальної логіки та чинному законодавству, так і по суті.

Благодійність (філантропія) означає безкорисне надання допомоги тим, хто її потребує, яке ґрунтується виключно на добровільних засадах. Закон України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 5 липня 2012 р. визначає благодійну діяльність як добровільну особисту та/або майнову допомогу для досягнення визначених цим Законом цілей, що не передбачає одержання благодійником прибутку, а також сплати будь-якої винагороди чи компенсації благодійнику від імені або за дорученням бенефіціара. Тобто встановлений Законом «Про донорство крові та її компонентів» обов’язок роботодавця здійснювати благодійну діяльність шляхом виплати середнього заробітку донорам крові та її компонентів за дні, коли вони були відсутні на роботі, є нонсенсом, оскільки благодійність здійснюється виключно добровільно і не може бути обов’язком.

А тепер щодо суті такої благодійності. Її з’ясування потребує, перш за все, відповіді на запитання: на чию користь вона має здійснюватися роботодавцями? На перший погляд, виглядає так, що благодійність роботодавців, які виплачують середню заробітну плату донорам під час виконання останніми донорської функції та відпочинку після неї, здійснюється на користь хворих (пацієнтів), які потребують донорської крові, її компонентів або препаратів. І це дійсно в багатьох випадках — люди, для яких це є життєво необхідним. Але за радянських часів, коли власне ця норма створювалася, вся донорська кров та її компоненти збиралися виключно неприбутковими закладами охорони здоров’я. У подальшому донорська кров, її компоненти та виготовлені з них препарати передавалися лікарням і використовувалися для безоплатного лікування пацієнтів. За таких умов можна було казати, що благодійність роботодавця дійсно була спрямована на безоплатне надання допомоги хворим, які потребують такої допомоги для збереження життя та здоров’я.

До червня 2020 р. в Україні діяла норма, відповідно до якої взяття донорської крові та її компонентів мали право здійснювати лише спеціалізовані установи і заклади переливання крові та відповідні підрозділи закладів охорони здоров’я, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, інших державних органів та органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони здоров’я, обласних, Київської, Севастопольської міських державних адміністрацій. Ці суб’єкти господарювання є неприбутковими, а тому отримані від донорів кров та її компоненти реалізовувались у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України для забезпечення потреб охорони здоров’я в Україні без мети отримання прибутку.

Законом від 2 червня 2020 р. «Про внесення змін до деяких законів України щодо ліквідації штучних бюрократичних бар’єрів та корупціогенних чинників у сфері охорони здоров’я» коло суб’єктів, яким дозволено здійснювати взяття компонентів крові, розширено. Цим законом, частина 2 ст. 15 Закону «Про донорство крові та її компонентів» була викладена в такій редакції: «Взяття плазми для фракціонування, за умови її переробки та використання для виробництва препаратів крові на території України, переробку і зберігання донорської крові та її компонентів, реалізацію виготовлених із них препаратів можуть також здійснювати суб’єкти підприємницької діяльності».

Наслідком зазначених змін є те, що взяття плазми крові тепер можуть здійснювати, окрім неприбуткових суб’єктів, також і суб’єкти підприємницької діяльності. Останні мають право брати плазму крові за умови, що вона призначена для фракціонування та буде перероблятися і використовуватися для виробництва препаратів крові та території України. Тобто ця плазма крові буде використана фармацевтичними підприємствами для виробництва на території України лікарських засобів — препаратів плазми крові. У подальшому ці лікарські засоби реалізуються за ринковими цінами на території України або експортуються в інші країни. Єдине обмеження — експорт препаратів крові, вироблених із заготовленої на території України плазми крові для фракціонування, може бути тимчасово зупинений рішенням Кабінету Міністрів України у разі незабезпечення потреб охорони здоров’я України в таких препаратах у повному обсязі, якщо виробник цих препаратів відмовляється від їх продажу для забезпечення таких потреб, або у разі введення воєнного стану в Україні (частина 2 ст. 22 Закону «Про донорство крові та її компонентів»). Правда, не зовсім зрозуміло, хто і яким способом зможе перевірити, чи були вироб­лені ці препарати із плазми крові, зданої на території України, чи вони були вироблені з іншої сировини.

А що відбувається у подальшому? Препарати плазми крові за ринковими цінами купуються переважно за кошти пацієнтів, а інша їх частина — закладами охорони здоров’я за бюджетні кошти, тобто кошти тих самих платників податків. Але до чого тут роботодавці, які в примусовому порядку мають здійснювати благодійні внески, виплачуючи середню заробітну плату за дні виконання донорських функцій, у тому числі донорам плазми крові для фракціонування? Мабуть, запитання риторичне…

Можна було б «грішити» на неуважність законодавця, вплив радянського минулого, якби не з’явився та не був прийнятий Верховною Радою України в першому читанні (за основу зі скороченням строку підготовки) Проєкт Закону про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові (реєстраційний номер 3648)⁶. Прогнозовано цей законопроєкт зберіг можливість взяття крові та її компонентів (у законопроєкті використано термін «заготівля», що особисто у мене асоціюється із заготівлею великої рогатої худоби) як неприбутковими суб’єктами, так і суб’єктами підприємницької діяльності, які здійснюють взяття плазми крові для фракціонування.

Автори Пояснювальної записки до цього законопроєкту дуже голосно заявили, що одним із ключових його положень є «перегляд системи пільг для донорів, які здійснюють донацію на безоплатній основі, з метою усунення непрацюючих застарілих пільг та приведення системи пільг і заохочень у відповідність до вимог європейського регулювання, що передбачає відхід від виплати донорам грошової компенсації або її еквівалентів та побудову системи крові на основі мотивації донорів до добровільних безоплатних донацій». Але, як виявляється, «прорадянська система» є не такою вже й поганою, коли можна примусити роботодавців до благодійності. Так, частина 2 ст. 20 Проєкту Закону містить таке положення: «У день донації крові та/або компонентів крові особа, яка виявила бажання здійснити донацію крові та/або компонентів крові, звільняється від роботи на підприємстві, в установі, організації незалежно від форм власності, зі збереженням за нею середнього заробітку за рахунок коштів власника відповідного підприємства, установи, організації, або уповноваженого органу (виділено мною — Н.Г.)».

І де ж тут ринкова економіка, рівні умови для ведення бізнесу, добровільність при здійсненні благодійних внесків? І чому роботодавець має здійснювати благодійні внески на користь фармацевтичних підприємств, які займаються виготовленням лікарських засобів із плазми крові з подальшою їх реалізацією за ринковими цінами в Україні або за кордоном? Я вже не кажу про те, чи буде роботодавець за таких умов зацікавлений брати на роботу донорів крові або її компонентів, зобов’язуючи себе до «примусової благодійності».

Вважаю, що таке «примушування роботодавців до благодійності» шляхом встановлення обов’язку виплати донорам крові та її компонентів середнього заробітку за дні виконання донорської функції (3 дні за кожну донацію) не лише не сприяє розвитку донорства в Україні та збільшенню кількості донацій, а і є шкідливим для цього. Витрати на це мають відшкодуватися державою у разі здачі крові та її компонентів у неприбуткових закладах охорони здоров’я, а також суб’єктами підприємницької діяльності — у разі здачі плазми крові для фракціонування.

Список використаної літератури

1. Всемирная организация здравоохранения. Безопасность крови и ее наличие. 10 июня 2020 г. URL: https://www.who.int/ru/news-room/fact-sheets/detail/blood-safety-and-availability
2. ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА до проєкту Закону України «Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові» URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=69129
3. World Health Organization. The Melbourne Declaration on 100% Voluntary Non‐Remunerated Donation of Blood and Blood Components. URL: https://www.who.int/worldblooddonorday/Melbourne_Declaration_VNRBD_2009.pdf?ua=1
4. RECOMMENDATION No. R (95) 14 OF THE COMMITTEE OF MINISTERS TO MEMBER STATES ON THE PROTECTION OF HEALTH OF DONORS AND RECIPIENTS IN THE AREA OF BLOOD TRANSFUSION (Adopted by the Committee of Ministers on 12 October 1995 at the 545^th meeting of the Ministers’ Deputies). URL: https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSearchServices/DisplayDCTMContent?documentId=09000016804da051
5. Canadian Blood Services does not, and will not, pay donors. Plasma pay for plasma plasma collections. URL: https://www.blood.ca/en/media/canadian-blood-services-does-not-and-will-not-pay-donors
6. Верховна Рада України. Проєкт Закону про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові. URL: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=69129