На фоні складної економічної, соціальної та безпекової ситуації в Україні продовжуються спроби проведення реформи охорони здоров’я. Паралельно з цим відбуваються процеси децентралізації та підвищення ролі місцевих громад. На сьогодні одним із основних затверджених документів, що окреслює шляхи реформування медичної галузі, є Рекомендації парламентських слухань на тему «Про реформу охорони здоров’я в Україні», схвалені постановою Верховної Ради України від 21.04.2016 р. № 1338-VIII «Про рекомендації парламентських слухань на тему «Про реформу охорони здоров’я в Україні». У документі зокрема йдеться, що, згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженою Постановою Верховної Ради України від 11.12.2014 р. № 26-VIII (далі — Програма діяльності Кабінету Міністрів України), та Стратегією сталого розвитку «Україна-2020», затвердженою Указом Президента України від 12.01.2015 р. № 5/2015, реформу охорони здоров’я визначено одним із пріоритетних напрямів державної політики, метою якої є кардинальне та комплексне реформування цієї сфери, спрямоване на створення системи охорони здоров’я, орієнтованої на пацієнта, спроможної забезпечити медичне обслуговування всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав. Також документ містить ряд рекомендацій Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України та місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування.
Зокрема Кабінету Міністрів України доручено:
1) забезпечити невідкладне затвердження в установленому порядку концепції та стратегії реформування системи охорони здоров’я України, розроблення яких передбачено Планом заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом (ЄС), Європейським Співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої сторони, на 2014–2017 рр., затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 р. № 847-р, визначивши чіткі принципи побудови, управління та фінансування національної системи охорони здоров’я (модель);
2) розробити та затвердити покроковий план першочергових заходів на 2016–2017 рр. зі створення в Україні системи охорони здоров’я європейської якості, передбачивши створення центру реформ та регіональних груп з її впровадження, забезпечення організаційно-методичної підтримки, системи моніторингу реформування сфери охорони здоров’я з урахуванням підходів ризик-менеджменту, а також системи оцінки ефективності, прозорості, звітності реформ;
3) розробити і затвердити у 2016 р. нормативно-правові акти, необхідні для запровадження нової моделі фінансування системи охорони здоров’я, що передбачає чіткі, зрозумілі гарантії держави щодо медичної допомоги, кращий фінансовий захист для громадян у разі хвороби, ефективний та справедливий розподіл публічних ресурсів та скорочення неформальних платежів, а також контрактної моделі медичного обслуговування, зокрема щодо:
- гарантованого державою рівня медичної допомоги;
- нормативного визначення вартості медичних послуг та порядку їх відшкодування з Державного бюджету;
- застосування нових механізмів оплати медичних послуг (використання нормативу на одного жителя — для первинної ланки, оплати за пролікований випадок на основі DRG — для стаціонарної допомоги);
- особливостей укладання договору (контракту) на медичне обслуговування населення, типової форми такого договору (контракту);
4) забезпечити розроблення стратегії реформування системи державних закупівель лікарських засобів та медичних виробів на наступні п’ять років, передбачивши необхідність електронізації закупівель, їх децентралізації, позбавивши Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) України невластивих йому функцій щодо проведення закупівель;
5) розробити і затвердити концепцію реформування системи громадського здоров’я в Україні, спрямовану на створення сучасної системи епідеміологічного нагляду за інфекційними та неінфекційними захворюваннями та створення системи громадського здоров’я «Україна 80+»;
6) впровадити основні засади рекомендацій ВООЗ та практику держав ЄС щодо лікарських засобів, передбачивши зокрема:
- здійснення раціональної фармацевтичної політики на макро- та мікрорівнях;
- впровадження збалансованої цінової політики щодо основних лікарських засобів;
- орієнтацію цін внутрішнього ринку товарів на рівень цін світового ринку (застосування референтних (порівняльних) цін);
- запровадження системи відшкодування вартості (реімбурсації) основних лікарських засобів;
- затвердження національного переліку основних лікарських засобів, сформованого на основі результатів оцінки медичних технологій;
7) при внесенні змін до Державного бюджету України на 2016 р. передбачити видатки на реформування системи охорони здоров’я у поточному році, а також передбачати видатки на ці цілі при підготовці проектів законів про Державний бюджет України на 2017 р. та наступні роки;
8) доручити відповідним центральним органам виконавчої влади підготувати в порядку, визначеному Законом України «Про міжнародні договори України», пропозиції щодо ратифікації Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини від 04.04.1997 р., підписаної Україною у 2002 р., та Факультативного протоколу від 10.12.2008 р. до Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права (1966 р.), ратифікованого Україною у 1973 р.;
9) опрацювати питання щодо можливих шляхів створення єдиного медичного простору в Україні;
10) забезпечити розвиток державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я, у тому числі шляхом реалізації інвестиційних проектів із залученням приватного капіталу та інших джерел фінансування;
11) забезпечити прозорість прийняття пов’язаних із реформою системи охорони здоров’я рішень та залучення громадськості до їх обговорення, а також постійне проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо необхідності реформування системи охорони здоров’я, мети, змісту та очікуваних результатів цієї реформи шляхом:
- застосування інформаційних ресурсів центральних та місцевих органів виконавчої влади для оприлюднення матеріалів щодо питань ходу реформування системи охорони здоров’я, позитивів, а також ризиків і проблем, що виникають під час запровадження реформ;
- застосування різних форм постійної презентації (виступи, публікації, брифінги, круглі столи, прес-конференції, дискусії тощо) за участю керівників та фахівців галузі в засобах масової інформації, у тому числі електронних, з метою інформування населення як споживача медичного обслуговування щодо стану справ та ходу модернізації сфери охорони здоров’я;
- взаємодії з громадськими організаціями у питаннях інформаційного супроводження пріоритетних та актуальних питань розвитку медичної галузі;
- використання дискусійних майданчиків недержавних інституцій та представництв міжнародних організацій, що опікуються питаннями розвитку і перебудови системи охорони здоров’я, для підтримки та інформаційного супроводження реформи охорони здоров’я;
12) доручити МОЗ України за участю Національної академії медичних наук України:
- розробити та затвердити уніфіковані клінічні протоколи на основі науково обґрунтованої медичної практики (доказової медицини) для переліку найбільш поширених медичних станів у практиці надання первинної, вторинної та третинної медичної допомоги, адаптувавши їх до європейських клінічних протоколів і стандартів лікування та забезпечивши їх упровадження у практичну діяльність закладів охорони здоров’я;
- розробити та запровадити систему обліку обсягів надання медичних послуг у закладах охорони здоров’я та контролю їх якості;
- створити і забезпечити функціонування у відкритому режимі баз даних медичного персоналу, закладів охорони здоров’я, лікарських засобів та медичного обладнання з референтними цінами, цін на ліки, медичні вироби та медичне обладнання в референтних країнах;
- розробити та затвердити відповідні нормативно-правові акти, необхідні для запровадження нової моделі надання первинної медичної допомоги, подальшої розбудови та стандартизації системи сімейних лікарів і клінік сімейної медицини крокової доступності;
- вивчити досвід світових моделей організації надання екстреної медичної допомоги та визначити пріоритетні напрями розвитку національної системи екстреної медичної допомоги з урахуванням необхідності вдосконалення технологій маршрутизації пацієнтів залежно від профілю і тяжкості захворювання та запровадження порядку розподілу потоків пацієнтів, які потребують екстреної медичної (швидкої) допомоги та невідкладної допомоги (переважно хронічні хворі), між службою екстреної медичної допомоги та закладами амбулаторно-поліклінічної ланки I рівня медичної допомоги, створення ефективної системи диспетчеризації екстреної медичної допомоги, збереження обласного (регіонального) рівня фінансування за принципом екстериторіальності служби в межах регіону та управління нею виключно з обласного рівня;
- проаналізувати ефективність і результативність виконання загальнодержавних програм у сфері охорони здоров’я, що реалізувалися протягом останніх п’яти років, та підготувати пропозиції щодо доцільності їх продовження на наступні роки чи розроблення нових загальнодержавних програм у цій сфері;
- визначити і затвердити порядок вибору/зміни лікаря, який надає первинну медичну допомогу, та порядок направлення пацієнтів до закладів охорони здоров’я, що надають вторинну (спеціалізовану) і третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, з метою забезпечення реалізації принципу вільного вибору пацієнтами лікаря та впорядкування системи маршрутизації пацієнтів між I, II і III рівнями медичної допомоги;
- розробити і затвердити план заходів (дорожню карту) щодо запровадження системи оцінки технологій охорони здоров’я Health Technology Assessment (HTA) в Україні;
- забезпечити приведення систем лабораторної діагностики у відповідність із вимогами європейських стандартів;
- розробити проект концепції державної політики інформатизації охорони здоров’я України, передбачивши формування відповідної інфраструктури, створення національної інформаційно-комп’ютерної мережі у сфері охорони здоров’я, галузевої системи баз даних, опорних зон інформатизації охорони здоров’я в регіонах; продовжити комплексне запровадження та розвиток на третинному рівні медичної допомоги технологій телемедицини з максимальним наближенням її діагностичних та консультаційних можливостей до медичного працівника первинного контакту і пацієнта;
13) доручити МОЗ України спільно з Міністерством освіти і науки України розробити стратегію реформування системи медичної освіти та науки, передбачивши приведення у відповідність з європейською практикою:
- програм до- і післядипломної підготовки лікарів, насамперед первинної ланки медичної допомоги;
- системи безперервного професійного розвитку медичних працівників;
- програм підготовки медичних сестер;
- програм підготовки менеджерів у системі охорони здоров’я;
14) доручити МОЗ України спільно з Міністерством соціальної політики України вдосконалити процес надання медичної допомоги в установах системи соціального захисту населення, зокрема:
- вивчити питання ліцензування господарської діяльності з медичної практики в інтернатних закладах, що має відповідати єдиним кваліфікаційним вимогам, з метою надання належної медичної допомоги та медичного обслуговування;
- врегулювати питання фізичного обмеження та ізоляції осіб, які страждають на психічні розлади і перебувають у психоневрологічних інтернатах та дитячих будинках-інтернатах;
- привести критерії встановлення інвалідності, надання реабілітаційних послуг та інших соціальних послуг людям з інвалідністю у відповідність із міжнародною класифікацією функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я;
- удосконалити механізм залучення інституцій громадянського суспільства до процесу прийняття рішень з питань охорони здоров’я, що стосуються людей з інвалідністю;
15) доручити Міністерству інформаційної політики України та Державному комітету телебачення і радіомовлення України:
- створити і забезпечити показ і трансляцію на умовах державного замовлення тематичних теле- і радіопередач щодо необхідності реформування системи охорони здоров’я, мети, змісту та очікуваних результатів цієї реформи, прозорості прийняття пов’язаних із реформою рішень з метою забезпечення об’єктивного висвітлення змін, що відбуваються в охороні здоров’я, формування суспільної свідомості та готовності населення до цих змін;
16) розглянути питання щодо запуску на Першому загальнонаціональному каналі Національної телекомпанії України ток-шоу «900 секунд про реформу охорони здоров’я» із залученням провідних фахівців у цій сфері та населення.
На сьогодні Уряд України затвердив декілька нормативних актів стосовно реформування охорони здоров’я, серед яких Концепція реформи фінансування охорони здоров’я (розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 1013-р) та Порядок створення госпітальних округів (постанова Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. № 932).
Саме темі створення госпітальних округів і була присвячена прес-конференція «Госпітальні округи: хто вирішує долю лікарень?», яка відбулася 27.01.2017 р. в інформаційному агентстві «Укрінформ». У заході взяли участь Геннадій Зубко — Віце-прем’єр-міністр України — міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Павло Ковтонюк — заступник міністра охорони здоров’я України, та Мирослав Пітцик — виконавчий директор Асоціації міст України.
Відкриваючи захід, Г. Зубко зазначив, що нагальність реформи медичної галузі не викликає сумнівів ані у пацієнтів, які звертаються за допомогою, ані у лікарів, які хочуть реальних змін у медицині. Створення госпітальних округів у рамках реформи децентралізації дасть відповідь на два запитання: яким чином наблизити медичну послугу до людини і яким чином змінити якість самої послуги.
«На прикладі областей, де впроваджуються пілотні проекти зі створення госпітальних округів, буде показано, яким чином це впливає на інфраструктуру громади. Крім того, жоден медичний закладі у процесі реформування не буде закритий, а навпаки, отримає можливість підвищити якість надання медичних послуг», — наголосив Віце-прем’єр-міністр.
Він нагадав, що наприкінці 2016 р. Урядом прийняте рішення щодо запровадження нового механізму розподілу медичної субвенції для об’єднаних територіальних громад, відповідно до якого 40% субвенції спрямовуватиметься на первинну ланку медицини від загального фінансування закладів медицини. «Це безпрецедентний крок до підвищення якості медичних послуг в об’єднаних територіальних громадах, перш за все — діагностики, диспансеризації та запобігання захворюванням», — наголосив Г. Зубко. Він рекомендував у питаннях створення госпітальних округів відкинути всі політичні амбіції, керуватися лише здоровим глуздом та працювати на перспективу, на українського пацієнта, який має отримати якісну і вчасну медичну послугу, профінансовану державою відповідно до Конституції України. Протистояння з боку деяких голів районних рад і районних державних адміністрацій, наявне на сьогодні, має бути усунене протягом двох тижнів.
П. Ковтонюк нагадав, що основною ідеєю затвердженої Урядом 30.11.2016 р. Концепції реформи фінансування охорони здоров’я є перехід на нові відносини в системі, на те, що держава гарантуватиме людям певний обсяг медичних послуг і оплачуватиме ці послуги замість того, щоб витрачати кошти на інфраструктуру без контролю за якістю і кількістю наданих медичних послуг, як це відбувалося раніше.
Коли мова йде про перехід на оплату за медичну послугу, необхідно гарантувати людям, що ця послуга буде для них доступна не лише фінансово, але й фізично. Тобто для кожної людини в Україні має бути забезпечена фізична доступність до медичної послуги в певний час і певну відстань, і це дуже серйозне завдання для держави, коли йдеться про гарантії. На прикладі однієї з районних лікарень Сумської області, в якій приймають 11 пологів на півроку, заступник міністра продемонстрував неефективність і навіть небезпеку для пацієнта, існуючу на сьогодні на II рівні надання медичної допомоги. Адже окрім того, що на утримання такого пологового відділення нераціонально витрачаються кошти, за малого навантаження знижується кваліфікація лікарів, які там працюють, і їх послуги врешті-решт можуть стати небезпечними для пацієнта (надання допомоги при пологах на рівні дільничних, районних та окремих центральних районних лікарень, де відбувається менше 400 пологів на рік, сприяє високому ризику ускладнень у пологах та високим показникам материнських і перинатальних втрат — Прим. ред.).
Переважна більшість лікарень на сьогодні знаходиться у власності громад, і тому саме громади мають запитати себе уже сьогодні: які саме послуги надаються в їхніх лікарнях, і чи має населення їх територій доступ до цих послуг. МОЗ України, в свою чергу, надає громадам інструмент, який і називається «госпітальні округи».
Госпітальний округ — це функціональне об’єднання закладів охорони здоров’я, розміщених на відповідній території, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги населенню цієї території. До складу госпітального округу має входити не менше однієї багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування I та/чи II рівня та інші заклади охорони здоров’я. Перелік медичних втручань з надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги затверджуватиметься МОЗ України так само, як і примірні табелі матеріально-технічного оснащення лікарень.
Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування І рівня — це заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги та екстреної медичної допомоги населенню у разі виникнення патологічних станів, що загрожують життю, та потерпілим під час надзвичайних ситуацій.
Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування ІІ рівня — це заклад охорони здоров’я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги в умовах цілодобового стаціонару, денного стаціонару чи амбулаторних умовах населенню у гострому стані захворювання або з хронічними захворюваннями, що потребують інтенсивного лікування та догляду, з обов’язковою наявністю відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги;
Багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування І рівня має обслуговувати не менше 120 тис. осіб, ІІ рівня — не менше 200 тис. осіб.
Межі та склад госпітальних округів повинні визначатись таким чином, щоб жителі, які в них проживають, мали доступ до вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги у межах свого госпітального округу. Адміністративним центром госпітального округу визначається населений пункт, як правило, місто з населенням понад 40 тис. осіб, в якому розміщена багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування II рівня.
Зона обслуговування госпітального округу визначається своєчасністю доїзду до багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування, що не має перевищувати 60 хв, та бути еквівалентна радіусу зони обслуговування 60 км.
Метою створення госпітальних округів є забезпечення гарантованого своєчасного доступу населенню до послуг вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги належної якості, ефективне використання бюджетних коштів, що спрямовуються на забезпечення фінансування вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги та створення умов для підготовки закладів охорони здоров’я, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу, до функціонування в умовах управлінської та фінансової автономії та надання медичної допомоги в межах договорів про медичне обслуговування населення з головним розпорядником бюджетних коштів.
Створення госпітальних округів здійснюється на основі поєднання принципів безпеки та якості медичної допомоги на основі доказової медицини, своєчасності доступу до медичної допомоги та економічної ефективності — забезпечення максимально можливої якості медичної допомоги за умови раціонального та ощадливого використання бюджетних коштів.
Також створення госпітальних округів здійснюється з урахуванням належного робочого навантаження для закладів охорони здоров’я, що сприяє забезпеченню рівня безпеки та якості медичної допомоги, дотримання норм часової доступності необхідної медичної допомоги, поточних демографічних показників, структури захворюваності, тенденцій міграції населення, а також їх прогнозу, усталених клінічних маршрутів пацієнтів до закладів охорони здоров’я, що надають вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу, інституційної спроможності прийняття управлінських рішень, спрямованих на підвищення ефективності використання ресурсів системи охорони здоров’я, у тому числі рішень щодо перепрофілювання існуючих закладів охорони здоров’я або їх подальшої спеціалізації.
Тобто, за словами П. Ковтонюка, госпітальний округ — це така міні-мережа, яка повинна відповідати простим критеріям:
1. Якісна послуга інтенсивного лікування.
2. Часова доступність до цієї послуги.
Необхідно зробити так, щоби кожна людина знала, що у 60-хвилинній доступності є якісна послуга з інтенсивного лікування, звідки людину не будуть перенаправляти в інші медичні заклади.
Робота над створенням госпітальних округів триватиме до кінця 2017 р. і відбуватиметься в декілька етапів.
1. Формування меж госпітального округу. Це роблять громади на місцях.
2. Створення госпітальної ради.
3. Розроблення довготермінового плану розвитку госпітального округу.
4. Реалізація плану розвитку, в тому числі із залученням інвестицій, в тому числі державних. Але коли держава щось інвестує, вона має бачити, які визначені пріоритети розвитку. Саме ці пріоритети і мають визначити громади у процесі створення госпітальних округів.
Тому в процесі формування госпітальних округів ролі дуже чітко розподілені. Кабінет Міністрів України, і зокрема МОЗ України, визначає рамкові вимоги, які стосуються гарантування кожному громадянину певної якості, безпеки і доступності медичної послуги. Далі основна роль покладатиметься на громади. Саме вони приймають рішення, яка лікарня буде інтенсивного лікування II рівня, яка — інтенсивного лікування I рівня, які заклади буде перепрофільовано на хоспіс, реабілітаційний центр, в яких на сьогодні також є величезна потреба. Усе це будуть вирішувати місцеві громади. МОЗ України в дусі децентралізації не хоче брати на себе функції вказувати органам місцевого самоврядування, що їм робити з їх інфраструктурою.
Заступник міністра охорони здоров’я повідомив, що МОЗ України отримує велику кількість листів і дзвінків від регіонів із проханнями зробити ту чи іншу лікарню центром округу, перенести межі округу тощо. Він наголосив, що міністерство не втручатиметься у цей процес, головне, щоб подані областями межі округів відповідали критеріям, визначеним у Порядку створення госпітальних округів. Про все інше — регіони мають домовлятися самі зі своїми громадами.
Тобто в 2017 р. у країні має бути сформовано хорошу мережу лікувальних закладів (на основі вже існуючої — Прим. ред.), щоб у кожної людини була доступність до якісної послуги, щоб кожна лікарня була підсилена, приведена до ладу. Щоб у кожному лікувальному закладі були зосереджені саме ті послуги, які необхідні громаді, на території якої цей заклад заходиться. Громади мають зосередитися на плануванні, МОЗ України — на роз’ясненнях, зустрічах, наданні громадам методичної підтримки. Таким чином, на кінець 2017 р. має бути сформований план розвитку мережі лікарень по всій країні.
Наразі триває перший етап роботи, проекти з 14 областей України передано на погодження в центральні органи виконавчої влади, після чого їх має затвердити Уряд. МОЗ України отримано проекти госпітальних кругів ще із 4 регіонів (як повідомляло наше видання, станом на 24.01.2017 р. 12 областей України та місто Київ подали на погодження перелік госпітальних округів).
Також у 2017 р. місцевим радам кожного округу (районним, міським, об’єднаним територіальним громадам) буде необхідно створити спільний майданчик для ухвалення рішень та розроблення спільної позиції щодо майбутнього округу — Госпітальну раду (дорадчий орган, рішення якого мають ухвалюватися місцевою владою). До неї увійдуть представники кожного міста обласного значення, району та об’єднаних територіальних громадах госпітального округу пропорційно до чисельності їх населення.
Госпітальна рада має розробити багаторічний План розвитку госпітального округу, який формуватиметься на 5 років і міститиме щорічні проміжні показники досягнення результатів. План розвитку, розроблений госпітальною радою, затверджуватиметься спільним рішенням місцевих рад — учасників госпітального округу.
План розвитку, зокрема, міститиме такі складові:
- коротку описову частину стратегічного розвитку госпітального округу (мета, аналіз поточної ситуації, стратегічні цілі, очікувані результати тощо);
- опис маршрутів пацієнтів у межах госпітального округу (у вигляді окремого додатку);
- оптимальний розподіл функцій щодо надання медичної допомоги між учасниками госпітального округу і визначення видів та обсягу медичної допомоги, що має надаватися закладами охорони здоров’я на його території, відповідно до маршрутів пацієнтів у процесі отримання послуг первинної та вторинної медичної допомоги (наводиться у вигляді окремого додатку);
- перелік перспективних закладів охорони здоров’я округу, чиї потужності пропонується розширити для досягнення цими закладами рівня, визначеного вимогами МОЗ України, та обґрунтування пропонованого переліку;
- плани розвитку перспективних закладів охорони здоров’я з оцінкою можливих ризиків і оцінкою відповідних інвестиційних потреб (у розрізі кожного закладу охорони здоров’я у вигляді окремого додатку);
- пропоновані заходи щодо реорганізації (в тому числі перепрофілювання) закладів охорони здоров’я, функції яких буде поступово переорієнтовано для виконання перспективними закладами охорони здоров’я округу (переобладнання, програми перекваліфікації тощо), а також оцінку фінансових потреб на проведення відповідних заходів.
Джерелом фінансування розробленого госпітальним округом багаторічного плану розвитку госпітального округу можуть бути: місцеві бюджети територіальних громад, недержавні інвестиції, спонсорські та благодійні внески, кошти міжнародної допомоги та інші джерела.
Враховуючи резонанс, який має тема госпітальних округів, Мінрегіон спільно з МОЗ України вже підготували листи для регіонів, в яких надаються роз’яснення щодо сфер відповідальності центральної та регіональної влади в питанні госпітальних округів, а також даються доручення, які допоможуть зняти політичне і соціальне напруження. Місцева влада має провести роз’яснювальну роботу щодо діяльності госпітальних рад і пояснити людям, як функціонуватиме медицина в окрузі. Дуже важливо для місцевої влади в рамках роботи над госпітальними округами визначити шлях першочергових інвестицій: дороги для доїзду швидких, пріоритетні медичні заклади тощо. Крім того, пропонується в регіонах провести перемовини з перевізниками, аби створити маршрути транспорту, який би із сіл та містечок довозив людей безпосередньо до лікарень. Це покращить доступність до медичної допомоги в перехідний період.
Г. Зубко підтвердив, що після того як буде завершено розроблення плану розвитку мережі медичних закладів по всій країні, держава активно долучиться до підтримки і фінансування реалізації цього плану. Це означає, що фінансувати і розвивати цю мережу будуть не лише місцеві органи, держава також вкладатиме кошти. Але для цього необхідно бачити, яким чином громада планує ці кошти використати на покращення надання медичної допомоги. Дуже важливим, за словами Віце-прем’єр-міністра України, є поєднання медичних і соціальних послуг на базі існуючої мережі лікувальних закладів, особливо у сільській місцевості. Адже сьогодні дуже багато людей похилого віку звертаються до лікарень не для отримання медичної допомоги, а за соціальною підтримкою. І перепрофілювання, або навіть допрофілювання лікувальних закладів у напрямку надання соціальних послуг усуне невдоволення населення, наявні в деяких областях.
Г. Зубко закликав усіх небайдужих до майбутнього України громадян долучатися до цього процесу.
М. Пітцик наголосив, що останні 3 роки в державі формується істинне місцеве самоврядування, спроможне виконувати повноваження, передбачені Конституцією та законами України. Це означає, що місцеві громади беруть на себе відповідальність за все, що в них відбувається, в тому числі і за здоров’я людей. Тому Асоціація міст України сформувала своє бачення медичної реформи, яке майже повністю співпадає з баченням МОЗ України. На переконання М. Пітцика, в результаті створення госпітальних округів замість однієї обласної лікарні, до якої їхало лікуватися все населення регіону, в кожній області таких лікарень з’явиться декілька, у центрі кожного округу, і в них можна буде отримати ті самі послуги, які раніше надавалися лише в обласному центрі.
Олександр Устінов,
фото Сергія Бека
