До наукової програми конференції увійшло досить широке коло питань, серед яких:
- проблеми біобезпеки та біозахисту в Україні;
- сучасний стан і тенденції розвитку епідемічного процесу актуальних інфекційних та паразитарних хвороб;
- роль мінливості біологічних властивостей збудників у формуванні епідемічного процесу при інфекціях із різними механізмами передачі збудника;
- емерджентні та реемерджентні інфекції: епідеміологія, діагностика, лікування, профілактика, контроль;
- соціально значущі інфекції: епідеміологія, діагностика, лікування, профілактика;
- новітні підходи до діагностики та терапії інфекційних захворювань;
- сучасний стан та напрямки вдосконалення діагностики інфекційних хвороб: технології індикації та ідентифікації збудників, стандарти й алгоритми лабораторної діагностики;
- терапія інфекційних та паразитарних хвороб: проблеми, досягнення, перспективи;
- актуальні питання вакцинопрофілактики й імунотерапії інфекційних хвороб;
- профілактика внутрішньолікарняних інфекцій.
В урочистому відкритті конференції взяли участь такі видатні українські науковці: В.І. Цимбалюк, доктор медичних наук, професор, академік НАМН України, президент НАМН України; С.В. Комісаренко, доктор біологічних наук, професор, академік Національної академії наук (НАН) України, академік НАН України, директор Інституту біохімії імені О.В. Палладіна НАН України; Ю.І. Кундієв, академік НАН і НАМН України, член-кореспондент Російської академії медичних наук, доктор медичних наук, професор, директор Державної установи (ДУ) «Інститут медицини праці НАМН України», віце-президент НАМН України; І.М. Трахтенберг, академік НАМН України, член-кореспондент НАН України, професор ДУ «Інститут медицини праці НАМН України»; В.І. Задорожна, доктор медичних наук, професор, директор Інституту.
Під час заходу учасники конференції були ознайомлені з новітніми досягненнями в діагностиці, лікуванні та профілактиці інфекційних захворювань. Велику увагу приділено створенню сучасної системи біобезпеки та біозахисту, стану та перспективам вакцинопрофілактики захворювань в Україні, розглянуто питання епідеміологічного значення резистентності збудників інфекційних хвороб до протимікробних препаратів.
Робочу частину конференції відкрила доповідь А.М. Щербінської, заступника директора з питань профілактичної діяльності, досліджень та ресурсного розвитку ДУ «Український центр контролю за соціально небезпечними хворобами МОЗ України», в якій вона висвітлила віхи історії та становлення Інституту.
Інститут заснований у жовтні 1896 р. за ініціативою київського Товариства боротьби із заразними хворобами для боротьби з інфекційними захворюваннями, зокрема дифтерією та сказом. Інститут багаторазово змінював свою назву залежно від першочергових завдань, які ставила перед вченими епідемічна ситуація в країні. Серед засновників Інституту — видатні, знані у всьому світі академіки та професори: О.Д. Павловський, В.К. Високович, В.В. Підвисоцький, В.П. Образцов, Ф.О. Леш, В.К. Ліндеман, О.А. Кронтовський, М.П. Нещадименко, В.Г. Дроботько, Б.І. Клейн, М.К. Яцемірська- Кронтовська та ін.
Впродовж багаторічної історії директорами Інституту були відомі науковці: професор-педіатр В.Є. Чернов, професор В.К. Ліндеман та професор М.П. Нещадименко, доцент С.М. Терехов, професор М.Н. Мельник, член-кореспондент НАН, НАМН України і Російської академії медичних наук А.Ф. Фролов, професор А.М. Щербінська, професор О.П. Сельнікова, професор В.Ф. Марієвський.
Завдяки творчій науковій діяльності вчених уже в 1920–1930-х роках в Інституті налагоджено випуск більше 15 профілактичних та діагностичних препаратів. Наукові та практичні здобутки Інституту сприяли активній боротьбі з численними епідеміями, актуальними на той час. У 1950–1970 рр. Інститут став великим науковим центром із розвиненою виробничою базою, його імунобіологічними препаратами не тільки забезпечували заклади охорони здоров’я нашої країни, але й був налагоджений експорт за кордон — у країни Європи, Близького Сходу та Індію.
Теоретичними, практичними, клінічними досягненнями видатних вчених та фахівців Інституту — академіків М.М. Сиротініна та О.Д. Тимофеєвського, професорів С.С. Дяченко, С.Н. Ручківського, С.А. Томіліна, М.П. Мазуренко, І.М. Моргунова, Т.Г. Філософової, М.А. Йолшиної, Ю.А. Барштейна, Б.Я. Падалки, М.І. Морозкіна, І.Л. Богданова, Б.Л. Угрюмова та багатьох інших — закладені підвалини розвитку найважливіших напрямів епідеміології, мікробіології, імунології, вірусології, паразитології та крайової інфекційної патології в нашій країні.
Близько 30 років незмінним науковим керівником Інституту був видатний вчений, творець наукової фундаментальної епідеміології, талановитий організатор охорони здоров’я, неперевершений педагог, заслужений діяч науки, академік Л.В. Громашевський, наукові теорії якого визнані в усьому світі. Досягнення та фундаментальні ідеї вченого стали запорукою блискавичних успіхів у боротьбі з інфекційними хворобами у важкі роки громадянської, Другої світової війни та у післявоєнний період. Л.В. Громашевським створена наукова епідеміологічна школа. Із 1981 р. Інститут носить його ім’я.
З грудня 2013 р. директором Інституту є доктор медичних наук, професор В.І. Задорожна — провідний вчений у галузі епідеміології інфекційних хвороб, вірусології та вакцинології. Її фундаментальні та прикладні дослідження спрямовані на розвиток молекулярної епідеміології вірусних інфекцій, розкриття механізмів взаємовідносин у паразитарній системі, оптимізацію схем рутинної імунізації. Ключовий напрямок наукової роботи В.І. Задорожної — розробка стратегії та тактики ерадикації поліомієліту.
Сьогодні Інститут — провідний науково-дослідний заклад з проблем епідеміології, мікробіології, інфекційної патології з кваліфікованими науковими кадрами та клінічною базою. Інститут координує наукову діяльність профільних інститутів та інфекційної служби України, визначає науково обґрунтовану політику в галузі забезпечення епідемічного благополуччя країни, стратегію та тактику боротьби з інфекційними хворобами.
У штаті Інституту — 205 співробітників, серед них 105 науковців: докторів наук — 15 (8 — професорів) та 36 кандидатів наук.
В Інституті функціонують наукові підрозділи: відділ ВІЛ та ВІЛ-асоційованих інфекцій (завідувач — професор А.М. Щербінська); відділ респіраторних та інших вірусних інфекцій (завідувач — доктор медичних наук А.П. Міроненко); науково-організаційний відділ (завідувач — кандидат медичних наук Р.О. Сажок); лабораторія медичної мікробіології з музеєм патогенних для людини мікроорганізмів (завідувач — кандидат медичних наук О.В. Покас); лабораторія епідеміології парентеральних вірусних гепатитів та ВІЛ-інфекції (завідувач — доктор медичних наук Т.А. Сергеєва); лабораторія кишкових інфекцій і паразитозів (завідувач — професор А.М. Зарицький); лабораторія дезінфектології (завідувач — професор В.Ф. Марієвський); лабораторія імунології та вакцинопрофілактики (завідувач — професор В.І. Задорожна); лабораторія експериментальної хіміотерапії вірусних інфекцій (завідувач — професор С.Л. Рибалко). У клініці Інституту функціонують 3 клінічні наукові відділи: відділ вірусних гепатитів та СНІДу (завідувач — доктор медичних наук С.В. Федорченко); відділ нейроінфекцій (завідувач — професор А.О. Руденко); відділ інтенсивної терапії та детоксикації (завідувач — доктор медичних наук В.І. Матяш).
Із 2013 р. клініка Інституту розташована на двох базах. За адресою вул. М. Амосова, 5, функціонують відділення вірусних гепатитів із палатою інтенсивної терапії (на 32 ліжка), відділення СНІДу з палатами інтенсивної терапії (на 38 ліжок), консультативна поліклініка, клініко-діагностична лабораторія. За адресою вул. Галицька, 4, розташовані відділення нейроінфекцій (на 23 ліжка) та відділення інтенсивної терапії й детоксикації (на 17 ліжок), які входять у створений у 2014 р. на базі Інституту Центр інфекційних уражень нервової системи.
Клінічні підрозділи Інституту на поліклінічному та стаціонарному рівнях надають високоспеціалізовану та висококваліфіковану консультативно-лікувальну допомогу хворим з інфекційною патологією в межах України. Клініка є провідною консультативною установою МОЗ України з надання медичної допомоги медичним закладам з актуальних проблем інфекційної патології.
Інститут співпрацює з провідними установами НАН, НАМН та МОЗ України, має широкі міжнародні зв’язки з Європейським регіональним бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я, ЮНІСЕФ, Центрами з контролю та профілактики захворювань США, Американським агентством міжнародного співробітництва України та США, Агенцією ООН (фондом «Відродження»), Інститутом відкритого суспільства, Міжнародним благодійним фондом ВІЛ/СНІДу «Фонд Вільяма Дж. Клінтона», Міжнародним благодійним фондом «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні».
С.В. Комісаренко представив доповідь, яку присвятив головним чином питанням біологічної безпеки, біозахисту. Зокрема, академік окреслив стан біобезпеки в Україні і в світі, а також сучасні епідеміологічні загрози. Він також повідомив приємну новину щодо публікації Указу Президента України про присудження державних премій України в галузі науки і техніки. «Мої учні-співробітники отримали цю премію за розробку моноклональних антитіл. Приємно, що за 5 років це вже друга премія, яку отримали мої колеги. Я це згадав тому, що серед тих досліджень, які ми проводили, зокрема з моноклональними ланцюговими рекомбінантними антитілами, були і дослідження, коли ми вивчали кашлюк, дифтерію і туберкульоз. Тобто в нашому відділі молекулярної імунології Інституту біохімії імені О.В. Палладіна НАН України продовжуються дослідження, безпосередньо пов’язані з інфекційними захворюваннями», — зауважив вчений.
Щодо біологічних загроз, які постають перед людством і у тому числі нашою країною, академік назвав передусім: використання біологічної зброї, ненавмисне створення небезпечних речовин під час наукових досліджень, небезпечні інфекційні захворювання, неякісні харчові продукти, генетично модифіковані організми тощо. Ці та інші чинники науковець проаналізував крізь призму стрімкого прогресу сучасної науки, зокрема біології. На конкретних прикладах академік навів вражаючі факти швидкого розвитку генетики, імунології, біотехнології, медицини. Наприклад, якщо визначне досягнення в біології — секвенування геному людини — раніше тривало 11 років і обійшлося в 3 млрд дол. США, то вже у 2010 р. його можна було провести всього за декілька днів і коштувало воно вже близько 5 тис. дол. А за допомогою сучасного геномного секвенатора «Oхford Nanopore Technologies-20» секвенування геному людини можна провести за 15 хв. Крім того, незрівнянно зросла потужність сучасних комп’ютерів, що дає можливість розшифровувати по 100 геномів людини на день. У Китаї розроблено проект секвенування 1 млн геномів.
Вчений також навів декілька прикладів із таких сучасних розділів біотехнологій, як геноміка і протеоміка; системна біологія і біоінформатика; нанобіотехнологія та таргетна доставка лікарських препаратів; синтетична біологія; штучне життя, зроблене з хімічних сполук; створення біологічних систем з компонентів, які не існують в природі (ксенобіотики), тощо, наголошуючи, що при цьому постає питання критеріїв визначення досліджень «подвійного» призначення, тобто використання знань з метою створення загроз для здоров’я людини. С.В. Комісаренко, як ніхто інший, є обізнаним фахівцем у цій галузі, адже очолює Комісію з біобезпеки і біологічного захисту при Раді національної безпеки і оборони України.
До біозагроз належить свідоме чи несвідоме створення небезпечних мікроорганізмів чи токсинів або біологічно активних речовин під час проведення біологічних досліджень, при біотехнологічній діяльності або у фармацевтичній чи харчовій промисловості. Свідоме створення або використання біозагроз проти людей, тварин чи рослин є основою біотероризму. Усім згаданим комплексом проблем — виявленням і запобіганням розвитку біозагроз, а у випадку їх появи — й ефективною боротьбою з біозагрозами має опікуватися державна система біобезпеки. У чому ж полягає різниця між термінами «біобезпека» та «біозахист»? Якщо коротко і досить умовно, то біобезпека — це захист людей, тварин, рослин і довкілля від біозагроз, а біозахист — це захист небезпечних патогенів від людей, тобто від свідомого чи несвідомого проникнення та розповсюдження патогенів, здатних створити біозагрози. Біобезпека насамперед стосується виникнення і боротьби із захворюваннями, які викликаються особливо небезпечними патогенами, а також фізичного збереження колекцій цих патогенів, щоб унеможливити їхнє навмисне (біотероризм) чи ненавмисне розповсюдження поза межами місць збереження.
Прихованість та непрозорість інформації при появі масових загроз веде до паніки та неправильної поведінки. Так, коли з’явилися повідомлення про виникнення у Мексиці свинячого грипу (штам H1N1 California), то майже відразу Всесвітня організація охорони здоров’я та ВВС опублікували рекомендації для пересічних громадян у вигляді найбільш поширених запитань і відповідей на них. Цей вірус є унікальним, оскільки виник за рахунок злиття частин геному від свинячого, пташиного грипу і грипу людини. Тому наявні вакцини проти інших штамів вірусів грипу, навіть того самого типу H1N1, неефективні проти вірусу H1N1 California. Взагалі створити вакцини та ліки проти вірусів грипу дуже складно, тому що геном вірусу дуже мінливий. Він складається із восьми ланцюгів РНК, які можуть обмінюватися між різними вірусами, коли такі віруси розвиваються в одному і тому ж організмі. Крім того, геномна РНК значно мінливіша за геномну ДНК, якщо порівнювати РНК- і ДНК-віруси. І все ж вакцину проти вірусу H1N1 California створено. Цікаві факти також містили інформація щодо штучного відтворення вірусу грипу А/Н1N («іспанки») 1918–1920 рр. та історія спалаху пташиного грипу Н5N1 в 2012 р. Наведено приклади отримання лікарських вакцин із рослин: рослини можуть бути джерелом для виділення з них експресованих білків та пептидів — складових вакцин; також сирі їстівні рослини можуть бути готовими вакцинами.
Насамкінець вчений наголосив: «Звичайно ж, ми не можемо побороти всі інфекційні захворювання, адже повсякчас виникають нові, або з’являються досі невідомі властивості тих захворювань, які нам відомі. Але ми повинні вміти їх розпізнати, запобігти їм і лікувати. Зрештою, готовність успішно боротися зі спалахами небезпечних інфекційних захворювань є критерієм готовності країни до ефективної боротьби з проявами біотероризму».
Тетяна Стасенко,
фото організаторів заходу
