ВСТУП
Аналіз ситуації, яка склалась наразі в системі охорони здоров’я (ОЗ) України, свідчить про те, що принципи діяльності цієї галузі не відповідають сучасним економічним умовам держави (Долот В.Д., 2006). Cистема надання медичної допомоги населенню має негативні тенденції, наростають структурні та фінансові диспропорції, зумовлені наявністю як державних, так і приватних лікувальних закладів, недосконалою законодавчою базою. Подальший розвиток системи ОЗ можливий лише за активної участі в цьому процесі медичної науки, розробки й апробації нових механізмів управління, організації та фінансування системи надання медичної допомоги населенню. При цьому вирішення актуальних завдань неможливе без впровадження системи стандартизації медичної допомоги на засадах сучасних інформаційних технологій і автоматизації.
На сферу надання медичних послуг стандартизація розповсюдилася наприкінці ХІХ–на початку ХХ ст. Особливо активною розробка та використання стандартів у сфері медичної допомоги була у другій половині ХХ ст. Це було зумовлене у першу чергу процесами спеціалізації в медицині та бурхливим розвитком медичних технологій (Галкин Р.А., Тявкин В.П., 1993; Шведова Н.А., 1993; Шлен- кер А.К., 1994; Niederau C. et al., 1996; Воpобьев П.А., Аксюк З.H., 1999).
Досвід країн з розвинутою страховою системою у сфері медичних послуг показав, що розробка експертних оцінок якості та медичних стандартів — важливий і перспективний напрямок підвищення якості надання медичної допомоги (Petrie J. et al., 1995; Niederau C. et al., 1996; Кицуп И.С., 1997; Жиляева Е.П., 1998; Jackson R., Feder G., 1998; Shaneyfelt T.M. et al., 1999). Оцінка якості надання медичної допомоги включає: якість структури, процесу та результату (Капралова Н.Ф., 1994; Воробьев П.А., Аксюк З.H., 1999). Складові якості: ліцензування й акредитація медичних закладів, атестація медичних працівників (Мыльникова И.Г. и соавт., 1996; Лехан В., Гук А., 2000), підгрунтям для цього повинні бути розроблені та науково‑обгрунтовані стандарти (протоколи) діагностики та лікування (Shaneyfelt T.M. et al., 1999; Лехан В., Гук А., 2000).
Під стандартом розуміють зразок, нормативний документ, який забороняє відхилення від нього. Стандарт — вимога, якої необхідно дотримуватися (Капралова Н.Ф., 1994; Мыльникова И.Г. и соавт., 1996), актуальними є питання про те, якими вони повинні бути, хто може формулювати їх і для яких ситуацій, чи можливе їх впровадження в практику (Галкин Р.А., Тявкин В.П., 1993; Воpобьев П.А., Аксюк З.H., 1999; Еpбактанов А., 1999). Результатом активної діяльності зі стандартизації у системі ОЗ стали розробка та впровадження тисяч різноманітних стандартів щодо ресурсів системи ОЗ, організації медичних служб і закладів, стандартів програм медичної допомоги, технологічних, медико‑економічних і комплексних стандартів та ін. (Кицуп И.С., 1997). У США ухвалено та прийнято близько 5000 «рекомендацій», у Німеччині щорічно приймають близько 100 (Индейкин Е.H., 1998; Мыльникова И.С., 1998). У США та в країнах Європи поняттю «стандарт» відповідають «рекомендації» або «протоколи» (Donabedian A., 1988).
В Україні, як і в більшості країн пострадянського простору, шляхи забезпечення якісної медичної допомоги населенню недостатньо визначені, ще невиразні, мають характер спроб або тенденцій. Тому наразі є підстави вважати, що стандарти, які з’являються в країнах пострадянського регіону, не лише за змістом, але й за формою — є не що інше як «…жертва реформування фундаментальних понять і трансформації відносин у сфері медицини й охорони здоров’я» (Мыльникова И.Г. и соавт., 1996).
У Російській Федерації розробку аналогів стандартів проводили за двома напрямками: розробка стандартів прогресивних технологій лікування хворих у стаціонарах та методика фінансування лікарень при розрахунку на одного госпіталізованого в межах наявних засобів (Камаев И.А. и др., 1977; Куликова Н., 1993; Кучеренко В.З., Сырцова Л.Е., 1996; Вялков А.И., 1999; Власов В.В., 2000; Джачвадзе Д.К. и соавт., 2000). У них викладено мінімальний обсяг медичної допомоги, який необхідно виконувати і який повинен бути відшкодований державними страховими організаціями (Постановление Пpавительства РФ № 1096, 1998; Еpбактанов А., 1999). У створенні цих стандартів брали участь 35 науково‑дослідницьких інститутів. Окрім того, представники міністерств створювали свої програми стандартизації як механізм для визначення «реальної вартості медичних послуг», яка й сьогодні не піддається обліку (Лехан В., Гук А., 2000), але є передумовою для того, що це може буде набір послуг «мінімального соціального стандарту», здатного до відшкодування за рахунок обов’язкового медичного страхування. В Україні, в умовах захищеного Конституцією безкоштовного надання медичної допомоги, доцільною є розробка стандартів мінімального, гарантованого державою обсягу медичної допомоги, які б не відображували загальновизнані технології, а були б мінімальними за витратами, сучасними і достатніми для досягнення позитивного результату. Крім цього, в державі є тенденції до розвитку страхової медицини, заснованої на страхуванні окремих колективів або груп населення, до впровадження обов’язкового медичного страхування.
Таким чином, в системі охорони здоров’я України сьогодні недостатньо вирішеними залишаються питання стандартизації надання медичної допомоги, контролю за їх дотриманням. Щодо деяких клінічних спеціальностей, то вони взагалі відсутні. Тому розробка експертних оцінок якості та медичних стандартів — важливий і перспективний напрямок підвищення якості медичної допомоги, орієнтованої на перехід від традиційно‑стереотипної практики до науково виваженої, яка грунтувалася б на досягненнях сучасної медичної науки. З урахуванням євроінтеграції України це узгоджується з Глобальною стратегією ВООЗ «Здоров’я для всіх», а саме з розділом — «Якість обслуговування та відповідна технологія», яким передбачено, що «…всі країни‑члени ВООЗ повинні мати відповідні структури та механізми для забезпечення безперервного підвищення якості медико‑санітарної допомоги та вдосконалення відповідного розвитку і використання технології охорони здоров’я» (ЕРБ ВОЗ, 1993).
Метою дослідження було створення технології розрахунку собівартості медичних процедур і нозологічної одиниці, алгоритмів визначення коефіцієнтів розподілу собівартості в лікувальних закладах.
РЕЗУЛЬТАТИ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА їх ОБГОВОРЕННЯ
Собівартість медичної допомоги — це виражені в грошовому еквіваленті поточні витрати лікувального закладу, зумовлені наданням лікувальних, діагностичних, профілактичних, відновлювальних та інших видів медичних послуг населенню. Основними показниками собівартості в закладах ОЗ є: а) собівартість медичної процедури; б) собівартість діагностики та лікування нозологічної одиниці хвороб; в) собівартість підрозділу; г) собівартість лікувального закладу.
Під медичною процедурою слід вважати технологічно й організаційно відокремлену частину лікувального процесу, яку може здійснювати один або бригада медичних працівників на одному робочому місці при незмінному складі засобів праці. Медична процедура є основною одиницею обліку, планування, нормування витрат, є об’єктом організації робочого місця й основним елементом формування технологічної схеми лікування та діагностики.
Собівартість підрозділу — поточні витрати лікувального закладу на весь обсяг медичних процедур, що виконувались лікувальним закладом за визначений період у даному підрозділі.
Собівартість закладу — сумарні поточні витрати лікувального закладу на весь обсяг медичних процедур, що виконувались у всіх підрозділах закладу за визначений період, а також витрати на інші види діяльності, дозволені діючим законодавством України.
Ціна медичної допомоги — грошове вираження її вартості. В розрахунках закладів ОЗ можуть бути використані такі види цін: а) трансфертні — для оцінки обсягу послуг, що надаються підрозділами закладу один одному, й оцінки результатів їх діяльності; б) фіксовані — для визначення обсягу бюджетного фінансування і компенсації витрат на медичну допомогу фондами обов’язкового медичного страхування у відповідності з медико‑економічними стандартами (МЕС); в) регульовані — для визначення вартості платних послуг, перелік яких встановлено нормативними документами МОЗ України, і за якими є обмеженим рівень рентабельності; г) вільні або договірні (ціни, що встановлюються на ринку медичних послуг під впливом попиту або пропозиції) — для розрахунку за надання медичних послуг, які не передбачені діючими МЕС; є) світові — середні значення цін, що встановлені у різних країнах на види медичних процедур, конкурентних на світовому ринку.
Оскільки класифікація і склад витрат медичних закладів є підвалинами їх економічних підрозділів, то у нашій роботі будуть висвітлені питання щодо методики розрахунку показників собівартості, а саме — розрахунку собівартості медичної процедури та нозологічної одиниці, визначення алгоритмів отримання коефіцієнту перерозподілу накладних витрат з зазначених критеріів розподілу.
Розрахунок собівартості медичної процедури і нозологічної одиниці. Основою для розрахунку всіх показників собівартості медичного закладу є розрахунок собівартості медичної процедури, тобто — медична процедура є основною одиницею калькулювання. Собівартість медичної процедури складається з поточних витрат закладу, згрупованих за статтями калькулювання. Поточні витрати включають витрати основного структурного (лікувального) підрозділу, а також витрати параклінічних і допоміжних служб, пов’язані з виконанням цієї процедури. До структурних підрозділів лікувально‑профілактичних закладів відносяться підрозділи, тобто — відділення і кабінети, в яких здійснюється технологічний процес виконання медичної процедури (аналіз, дослідження, маніпуляції, операції та ін.), а також служби, що створюють умови для належного лікувального процесу (адміністративні, господарчі і т.п.). За роллю в лікувальному процесі всі структурні підрозділи розділено на 3 групи: 1) основні (лікувальні або стаціонарні); 2) параклінічні (призначені для здійснення додаткових медичних процедур, пов’язаних із діагностикою і лікуванням).
Як правило, при розподілі змінних накладних (побічних) затрат у якості критеріїв використовують фактичні значення показників бази розподілу, а при розподілі постійних побічних (накладних) затрат — планові або нормативні значення критеріїв розподілу. В таблиці 1 наведено зразок переліку критеріїв розподілу накладних затрат.
Накладні (побічні) витрати можуть бути розподілені трьома методами: прямим, кроковим і за допомогою системи лімітних рівнянь. Перший і другий методи менш точні, ніж третій. Приклади використання різних методів розподілу накладних витрат наведено нижче.
У результаті розподілу накладних витрат отримують коефіцієнти, які дозволяють визначити побічні (накладні) витрати конкретного підрозділу.
Таблиця 1
Критерії розподілу накладних витрат за видами затрат
Критерій розподілу | Найменування затрат |
Площа приміщень | Амортизація будівельЕлектроенергіяУтримання приміщень в чистотіДезінфекціяПоточний ремонтУтримання охорониОпаленняГаряча вода |
Чисельність персоналу | Канцелярські витратиВитрати на відрядженняПідготовка кадрів |
Чисельність персоналу + планова кількість хворих | Амортизація транспортуУтримання транспортуЗнос малоцінних і швидкозношувальних предметівЗнос м’якого інвентарюВодопостачанняКаналізаціяВивезення сміттяУтримання ліфтів |
Собівартість або кількість одиниць обладнання | Знос обладнанняРемонт обладнання |
Кількість носіїв затрат | Послуги зв’язку |
За встановленими нормативами | Прання білизниСпоживання газу |
Приклади розрахунків коефіцієнтів перерозподілу накладних витрат у закладах ОЗ України. При розрахунку коефіцієнтів враховується базова характеристика конкретного підрозділу плюс додатково розраховується частина цієї характеристики допоміжних підрозділів. Розрахунок частки характеристики допоміжного підрозділу здійснюється за ознакою «штатна чисельність + планова кількість хворих підрозділу». Як приклад нижче буде наведений алгоритм отримання коефіцієнта перерозподілу «за площею».
Для стаціонарних підрозділів:
Для амбулаторних підрозділів:
де KOLR — кількість штатних одиниць даного основного підрозділу;
KOLRST — загальна кількість штатних одиниць стаціонарних підрозділів;
KOLRVSST — загальна кількість штатних одиниць допоміжних підрозділів, що обслуговують стаціонари;
KOLRAM — загальна кількість штатних одиниць амбулаторних підрозділів;
KOLRVSOO — загальна кількість штатних одиниць допоміжних підрозділів, що обслуговують всі основні відділення;
KOLRAO — загальна кількість штатних одиниць клініки;
PK_KD — кількість ліжко‑днів за місяць у даному основному підрозділі;
SPKKD — кількість ліжко‑днів за місяць для всієї клініки;
PR3GRST — частка (у відсотках) від загальної суми статей, що розподілені за принципом «планова кількість хворих», яка припадає на конкретний амбулаторний підрозділ;
KRKRB — коефіцієнт розподілу за «чисельністю штатних одиниць + планова кількість хворих».
Алгоритм отримання коефіцієнта перерозподілу за «площею» наступний.
Для стаціонарних підрозділів:
Для амбулаторних підрозділів:
де SOTD — площа даного основного підрозділу;
SOSVSST — загальна площа допоміжних підрозділів, що обслуговують стаціонари;
SOSVSO — загальна площа допоміжних підрозділів, що обслуговують основні підрозділи;
SKLIN — загальна площа клініки;
PK_KD — кількість ліжко‑днів за місяць для даного основного підрозділу;
SPKKD — кількість ліжко‑днів за місяць для всієї клініки
KRPL — коефіцієнт розподілу за «площею».
Алгоритм отримання коефіцієнта перерозподілу за «чисельністю штатних одиниць» представлений наступними формулами.
Для стаціонарних підрозділів:
Для амбулаторних підрозділів:
де KOLR — кількість штатних одиниць даного основного підрозділу;
KOLRST — загальна кількість штатних одиниць стаціонарних підрозділів;
KOLRVSST — загальна кількість штатних одиниць допоміжних підрозділів, що обслуговують стаціонари;
KOLRAM — загальна кількість штатних одиниць амбулаторних підрозділів;
KOLRVSOO — загальна кількість штатних одиниць допоміжних підрозділів, що обслуговують всі основні відділення;
KOLRAO — загальна кількість штатних одиниць клініки;
KRKR — коефіцієнт розподілу за «чисельністю штатних одиниць».
Алгоритм отримання коефіцієнта перерозподілу за «заробітною платою» представлений наступними формулами.
Для стаціонарних підрозділів:
Для амбулаторних підрозділів:
де ZPOTD — заробітна плата даного основного підрозділу;
ZPVSST — загальна заробітна плата допоміжних підрозділів, що обслуговують стаціонари;
ZPVSO — загальна заробітна плата допоміжних підрозділів, що обслуговують основні підрозділи;
ZPKLIN — загальна заробітна плата клініки;
PK_KD — кількість ліжко‑днів за місяць для даного основного підрозділу;
SPKKD — кількість ліжко‑днів за місяць для всієї клініки
KRZP — коефіцієнт розподілу за «заробітною платою».
Алгоритм отримання коефіцієнта перерозподілу за «наявністю обладнання» представлений наступними формулами.
Для стаціонарних підрозділів:
Для амбулаторних підрозділів:
де IZNOBP — річний знос обладнання даного основного підрозділу;
IZOBVSST — знос обладнання допоміжних підрозділів, що обслуговують стаціонари;
IZOBVSO — знос обладнання допоміжних підрозділів, що обслуговують основні підрозділи;
IZOBKLIN — знос обладнання клініки;
PK_KD — кількість ліжко‑днів за місяць для даного основного підрозділу;
SPKKD — кількість ліжко‑днів за місяць для всієї клініки
KKRNO — коефіцієнт розподілу за «наявністю обладнання».
Алгоритм отримання коефіцієнта перерозподілу за «кількісною характеристикою».
Для стаціонарних підрозділів:
Для амбулаторних підрозділів:
де KOL_НАR — величина кількісної характеристики даного основного підрозділу;
KOLR — кількість штатних одиниць даного основного підрозділу;
KOLRST — загальна кількість штатних одиниць стаціонарних підрозділів;
KНАRVSST — величина кількісної характеристики допоміжних підрозділів, що обслуговують стаціонари;
KOLRAM — загальна кількість штатних одиниць амбулаторних підрозділів;
KНАRVSOO — величина кількісної характеристики допоміжних підрозділів, що обслуговують всі основні відділення;
KНАRKLIN — величина кількісної характеристики в клініці;
KRKHAR — коефіцієнт розподілу за «кількісною характеристикою».
Алгоритм отримання коефіцієнта перерозподілу за «нормою білизни» представлений наступною формулою:
де NOR_BEL — норма білизни для прання в даному основному підрозділі;
NORBELKL — норма білизни для прання в клі- ніці;
KRNOR — коефіцієнт розподілу за «нормою білизни».
Тоді алгоритм отримання коефіцієнта перерозподілу «тільки на стаціонарні підрозділи» буде таким:
де PK_KD — планова кількість ліжко‑днів за місяць в даному основному підрозділі;
SPKKD — планова кількість ліжко‑днів за місяць клініки;
KRST — коефіцієнт розподілу «тільки на стаціонарні підрозділи».
Сформувавши накладні витрати клініки і коефіцієнти перерозподілу їх сум, можна отримати витрати основних підрозділів вартості одного відвідування параклінічного підрозділу та вартості готельних послуг за добу перебування в стаціонарному підрозділі.
Розрахунок вартості одного відвідування параклінічного підрозділу грунтується на заробітній платі медичного персоналу, який виконує цю процедуру, і терміні її виконання. Знаючи накладні витрати параклінічного підрозділу, основну і додаткову заробітну плату молодшого медичного персоналу та частину заробітної плати адміністративно‑господарської служби, яка відповідає даному параклінічному підрозділу, а також отриману по співвідношенню основної заробітної плати даного параклінічного підрозділу до фонду основної заробітної плати медичного персоналу клініки, можна розрахувати коефіцієнт співвідношення накладних витрат на одну гривню основної заробітної плати для цього підрозділу (формула розрахунку 15).
де N_ZP — частина заробітної плати адміністративно‑господарської служби певного стаціонарного підрозділу;
KOEFD — відсоток додаткової заробітної плати на запланований період;
DNZP — додаткова заробітна плата частини заробітної плати адміністративно‑господарської служби (обчислюється за формулою 16);
DNZP =N_ZP• KOEFD/100, (16)
де ZP_SAN — основна заробітна плата молодшого медичного персоналу;
DOPZP_S — додаткова заробітна плата молодшого медичного персоналу (розраховується за формулою 17):
DOPZP_S =ZP_SAN• KOEFD/100, (17)
де O_ZP — основна заробітна плата медичного персоналу;
DOPOZP — додаткова заробітна плата (розраховується за формулою 18):
DOPOZP= O_ZP• KOEFD/100, (18)
де NRPOD — накладні витрати підрозділу;
KSNROZP — коефіцієнт співвідношення накладних витрат на одну гривню заробітної плати.
Коефіцієнт співвідношення накладних витрат на одну гривню основної заробітної плати використовується при розрахунку вартості медичної процедури параклінічного підрозділу.
Розрахунок вартості готельних послуг для хворих стаціонару грунтується на терміні перебування в стаціонарі, вартість готельних послуг для операційного блоку — на терміні проведення операції. Знаючи планову або фактичну кількість ліжко‑днів у стаціонарних підрозділах і терміни перебування в операційному блоці, а також їх накладні витрати, основну й додаткову заробітну плату молодшого медичного персоналу і частину заробітної плати адміністративно‑господарської служби, що припадає на даний стаціонарний підрозділ, а також отриману по співвідношенню основної заробітної плати даного стаціонарного підрозділу до фонду основної заробітної плати медичного персоналу клініки, можна розрахувати вартість готельних послуг одного дня перебування хворого в стаціонарі та вартість готельних послуг однієї години проведення операції (формула 19):
де N_ZP — частина заробітної плати адміністративно‑господарської служби даного стаціонарного підрозділу;
KOEFD — відсоток додаткової заробітної плати на запланований період для адміністративно‑господарської служби і молодшого медичного персоналу;
DNZP — додаткова заробітна плата частини заробітної плати адміністративно‑господарської служби (розраховується за формулою 20):
DNZP=N_ZP•KOEFD/100, (20)
де PRNZP —відсоток нарахувань на заробітну плату;
FOTNZP — фонд оплати праці частини заробітної плати адміністративно‑господарської служби з нарахуваннями (розраховується за формулою 21):
FOTNZP= N_ZP+ DNZP+(N_ZP+ DNZP)•PRNZP/100, (21)
де ZP_SAN — основна заробітна плата молодшого медичного персоналу;
DOPZP_S — додаткова заробітна плата молодшого медичного персоналу (розраховується за формулою 22):
DOPZP_S = ZP_SAN• KOEFD/100, (22)
де FOTZPS — фонд оплати праці молодшого медичного персоналу з нарахуваннями (розраховується за формулою 23):
FOTZPS= ZP_SAN+ DOPZP_S+(ZP_SAN+ DOPZP_S)•PRNZP/100, (23)
де PK_KD — кількість ліжко‑днів за місяць у даному основному підрозділі;
NRPOD — накладні витрати підрозділу;
STGUSL — вартість готельних послуг.
До прямих затрат на процедуру відносять затрати, перелік яких наведений у таблиці 2.
Таблиця 2
Перелік статей прямих затрат на процедуру
№ статті | Найменування |
1 | Пряма зарплата (оплата праці лікарів і середнього медичного персоналу, який є безпосереднім виконавцем процедур) |
2 | Нарахування на пряму зарплату |
3 | Прямі матеріальні затрати (медикаменти, перев’язувальний матеріал, одноразовий інструмент і т.п.) |
Формула розрахунку собівартості медичної процедури (Ср) має такий вигляд:
Ср = (FOTo + NF)•T + ((FOTo + NF)• T)• KN + SM,
де FOTo — фонд оплати праці основних виконавців;
NF — нарахування на фонд оплати праці основних виконавців;
Т — час виконання процедури;
SM — сума матеріальних затрат
Собівартість нозологічної одиниці, тобто лікування стаціонарного хворого з визначеним захворюванням, включає в себе наступні види затрат:
— собівартість лікування в лікувальному підрозділі;
— собівартість медичних процедур параклінічних підрозділів;
— витрати на лікувальне харчування;
— готельні послуги.
До собівартості лікувального підрозділу входять затрати на оплату праці лікарів і середнього медичного персоналу (з врахуванням виконуваних функцій і витраченого часу) з нарахуваннями, витратами на придбання медикаментів, витрати на лікувальне харчування та готельні послуги.
Формула розрахунку собівартості лікування хворого в лікувальному підрозділі (СІ):
СІ= FOTo + NF + М + Р + G,
де FOTo — фонд оплати праці основних виконавців;
NF — нарахування на фонд оплати праці основних виконавців;
М — медикаменти;
Р — лікувальне харчування;
G — готельні послуги.
Перелік діагностичних, фізіотерапевтичних й інших процедур, необхідних для лікування нозологічної одиниці, визначений МЕС. Формула розрахунку собівартості лікування нозологічної одиниці наступна:
Сn = CI + Scp + K
Cn — собівартість лікування нозологічної одиниці;
CI — собівартість лікування в лікувальному підрозділі;
ScpK — сумарна вартість медичних послуг, що надають параклінічні служби;
К — вартість консультацій залучених спеціалістів.
ВИСНОВКИ
1. Стандартизація й автоматизація управління та обліку в медицині здатні підвищити ефективність і економічність використання фінансових засобів.
2. Технологія розрахунку вартості і цін в закладах ОЗ та їх отримання — складний процес, який залежить від багатьох складових:
1) наявності класифікаційного довідника медичних процедур з розписаними прямими затратами на їх виконання;
2) наявності довідника медикаментів, матеріалів і одноразового інструментарію з поточними цінами;
3) підтримання в актуальному стані штатних розкладів по підрозділам і категоріям лікувального закладу;
4) відомості про нормативи затрат і споживання по основним статтям накладних витрат та відомості про поточні оцінки на комунальні послуги;
5) розробка єдиних принципів формування повного уніфікованого клінічного діагнозу, тобто мати автоматизований довідник «Клініко‑статистичні класифікації хвороб» на основі МКХ‑10, написати і підтримувати в актуальному стані протоколи діагностики і лікування за цими клінічними станами.
Без використання методів інформаційних технологій у системі ОЗ вирішити ці завдання неможливо.
ЛІТЕРАТУРА
- Власов В.В. (2000) Современный процесс стандартизации в российской медицине. Междунар. журн. мед. практики, 2: 12–19.
- Воробьев П.А., Аксюк З.H. (1999) Стандартизация и оценка качества медицинской помощи. Проблемы стандартизации здравоохранения, 1: 8–15.
- Вялков А.И. (1999) Состояние стандартизации в здравоохранении России. Проблемы стандартизации здравоохранения, 1: 3–7.
- Галкин Р.А., Тявкин В.П. (1993) Экспертиза качества лечения хирургических больных. Здравоохранение Российской Федерации, 3: 13–15.
- Джачвадзе Д.К., Сининченко Г.И., Ивануса С.Я., Белевич В.Л. (2000) Структура лечебно‑диагносиических стандартов при острых хирургических заболеваниях брюшной полости на догоспитальном этапе. Стандарты оказания неотложной хирургической помощи населению в стационарах Санкт‑Петербурга. Научно‑практ. ежег. конф. Ассоциации хирургов Санкт‑Петербурга, Спб: 12.
- Долот В.Д. (2006) Державне управління стаціонарною медичною допомогою в Україні: Стан і тенденції розвитку. Автореф. дис. канд. наук з державного управління. Київ, 20 с.
- Еpбактанов А. (1999) Где конечный результат, или за что нам платит ФОМС. Мед. газета, Вып. 13: 6.
- ЕРБ ВОЗ (1993) Задачи по достижению здоровья для всех. Политика здравоохранения для Европы. ЕРБ ВОЗ, Копенгаген, 322 с.
- Жиляева Е.П. (1998) Реформы здравоохранения в странах центральной и восточной Европы. Проблемы социальной гигиены и история медицины, 1: 56–58.
- Индейкин Е.H. (1998) Алгоритмы лечения больных отделений интенсивной терапии в больницах США. Качество мед. помощи, 2: 60–63.
- Камаев И.А., Иксанов М.Ш., Молодцов С.А. и др. (1977) Контроль качества медицинской помощи в условиях центральной районной больницы. Здравоохранение Российской Федерации, 4: 20.
- Капралова Н.Ф. (1994) Единая система оценки качества медицинской помощи. Новости медицины и фармации, 2(29): 35.
- Кицуп И.С. (1997) Современное состояние здравоохранения США: взгляд американских ученых (научный обзор). Проблемы социальной гигиены и история медицины, 6: 31–33.
- Куликова Н. (1993) Лицензирование медицинских учреждений в системе медицинского страхования. СПб врач. ведомости, 3: 65–67.
- Кучеренко В.З., Сырцова Л.Е. (1996) Проблемы профилактики в условиях реформ здравоохранения. Пробл. соц. гигиены и истор. медицины, 1: 42–46.
- Лехан В., Гук А. (2000) Методичні підходи до розробки медичних стандартів. Асоціація психіатрів, К., 23 с.
- Мыльникова И.Г., Крычагин В.И., Индейкин Е. (1996) Стандарты медицинской помощи 1993–1996. Присцелье, Москва, 96 с.
- Мыльникова И.С. (1998) Стандартизация в здравоохранении: в поисках здравого смысла. Качество медицинской помощи, 2: 6–8.
- Постановление Пpавительства РФ № 1096 (1998) Программа государственных гарантий обеспечения граждан РФ бесплатной медицинской помощью. Утв. пост. Пpавит. РФ № 1096 11.09.1998. Мед. газета, 23.12.1998, С. 102–113.
- Шведова Н.А. (1993) Здравоохранение: американская модель. Наука, Москва, 44 с.
- Шленкер А.К. (1994) Здравоохранение США и рыночная экономика. В кн.: Современные проблемы стационарной медицинской помощи. СПб, 68–69.
- Donabedian A. (1988) The quality of care. How can it be assessed? JAMA, 260(12): 1743–1748.
- Jackson R., Feder G. (1998) Guidelines for clinical guidelines: A simple, pragmatic strategy for guideline development. BMJ, 317 (7156): 427–428.
- Niederau C., Heintges T., Haussinger D. (1996) Treatment of chronic hepatitis C with α‑interferon: an analysis of the literature. Hepatogastroenterology, 43(12): 1544–1556.
- Petrie J., Barnwell E., Grimshaw J.M. (1995) Criteria for Appraisal for National Use. Pilot Edition, 9: 324–329.
- Shaneyfelt T.M., Mayo‑Smith M.F., Rothwangl J. (1999) Are guidelines following guidelines? The methodological quality of clinical practice guidelines in the peer‑reviewed medical literature. JAMA, 281(20): 1900–1905.
Технологии расчета себестоимости и цен медицинских процедур и нозологической единицы. Алгоритмы определения коэффициентов распределения накладных расходов в учреждениях здравоохранения — основа для создания медико-экономических стандартов здравоохранения — основа для создания медико-экономических стандартов
Резюме. В системе здравоохранения Украины недостаточно разрешенными остаются вопросы стандартизации оказания медицинской помощи, контроля за ее качеством и выполнением. Использование современных информационных технологий расчета себестоимости, цен медицинских процедур и нозологической единицы, создание алгоритмов определения коэффициентов перерасчета накладных расходов — основа для создания медико-экономических стандартов, повышения качества оказания медицинской помощи населению.
Ключевые слова: лечебно-диагностическое учреждение, медицинская процедура, себестоимость, цена, нозологическая единица, алгоритмы распределения, медико-экономические стандарты
Technologies of the calculation of cost price and prices of medical procedures and nosologic unit. Algorithms for the evaluation of coefficients of redistribution of overhead charges in the public health service settings — a basis for the medico economica
Summary. Nowadays, the questions on the standardization of rendering the medical aid, inspection its quality and realization remain solved not adequately in the public health service of Ukraine. Application of modern information technologies of calculation the cost price and prices of medical procedures and nosologic unit, creation of an algorithms for the evaluation of coefficients of redistribution of overhead charges — a basis for the medico-economical standards creation and improvement of the medical aid quality.
Key words: treatment-and-diagnostic establishment, medical procedure, cost price, price, nosologic unit, algorithms of distribution, medico-economical standards
Адреса для листування:
Василишин Роман Йосипович
01001, Київ, вул. М. Грушевського, 7
Міністерство охорони здоров’я України, сектор із забезпечення діяльності міністра