Народні та нетрадиційні методи лікування: міф чи реальність?

15 березня 2012 р. у місті Києві відбувся Науковий симпозіум з міжнародною участю «Нетрадиційні методи лікування з позицій доказової медицини», присвячений питанням та проблемам розвитку народної медицини в Україні та світі, нетрадиційним методам лікування, змісту народної та нетрадиційної медицини, натуропатії та гомеопатії, цілительству і нормативно-правовим засадам урегулювання народної та нетрадиційної медицини в Україні.

Леся Закрутько, заступник директора з наукової роботи Українського центру наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи МОЗ України, розповіла про засади наукової комунікації в системі народної та нетрадиційної медицини України. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), народна медицина — це сума усіх знань і практичних методів, що застосовуються для діагностики, профілактики й усунення порушень фізичної та психічної рівноваги, які спираються винятково на практичний досвід та спостереження, що передаються з покоління в покоління як в усній, так і в письмовій формі. Нетрадиційна медицина включає знання та практичні методи народної медицини, які мають певного автора. За даними ВООЗ, використання рослинних препаратів постійно зростає. Їх застосовують у: Бельгії — 38%, США — 42%, Австралії — 48%, Канаді — 70%, Франції — 75% населення.

Основними напрямками народної і нетрадиційної медицини (НіНМ) є:

• фітотерапія;
• мануальна терапія;
• рефлексотерапія;
• гомеопатія;
• біоенергоінформотерапія.

За словами Л. Закрутько, значну кількість методів і засобів НіНМ досить широко й ефективно застосовують в Україні у практиці діагностики, лікування, профілактики і реабілітації при широкому діапазоні захворювань, що є свідченням поступової інтеграції НіНМ у систему охорони здоров’я України. Поширення використання всього арсеналу існуючих засобів і методів НіНМ значною мірою залежить від забезпечення наукового обґрунтування механізмів їх лікувальної дії та ефективності застосування сучасних засобів наукової медичної комунікації з цією метою. Одним із загальноприйнятих засобів наукової медичної комунікації є матеріали та резолюції проведених наукових медичних форумів, які представляються організаційними комітетами після їх затвердження до Українського центру наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи МОЗ України. За останнє десятиріччя проведено 48 наукових форумів з висвітлення актуальних питань та досягнень із різних напрямів НіНМ.

Основним довідниковим засобом науково-медичної комунікації МОЗ України, за яким здійснюється пошук джерела, є Реєстр галузевих нововведень. Користувачами Реєстру є:

• медичні працівники;
• заклади охорони здоров’я;
• управління охорони здоров’я;
• головні позаштатні спеціалісти МОЗ України;
• головні позаштатні спеціалісти регіональних та місцевих рівнів;
• служби за напрямками медичної діяльності;
• вищі медичні (фармацевтичні) навчальні заклади та заклади післядипломної медичної освіти;
• науково-дослідні установи МОЗ та НАМН України;
• медичні бібліотеки тощо.

Повідомлення про нововведення має посилання на джерело, яке містить повний опис зазначеної технології з наданням доказової частини — методичні рекомендації, чи лише алгоритм застосування інноваційної або удосконаленої медичної технології, відображений в інформаційному листі, з посиланням на джерело доказовості. За останні 10 років видано 20 випусків Реєстру, в матеріалах яких широко представлені пропозиції до впровадження у практику охорони здоров’я засобів і методів НіНМ.

Поширенню впровадження технологій НіНМ у практику надання медичної допомоги населенню великою мірою сприяло:

• введення нової медичної спеціальності «Лікар з НіНМ»;
• унормування кваліфікаційних характеристик лікаря цієї спеціальності;
• заснування кафедр НіНМ у ряді вищих державних медичних навчальних закладів та закладів післядипломної медичної освіти;
• започаткування циклів спеціалізації лікарів із зазначеного напряму, курсів інформації та стажування.

За словами Л. Закрутько, на сьогодні з пріоритетних напрямків розвитку сфери охорони здоров’я України є стандартизація технологій надання якісної медичної допомоги населенню. Так, згідно з наказом МОЗ України від 28.12.2002 р. № 502 «Про затвердження Тимчасових нормативів надання медичної допомоги дитячому населенню в умовах амбулаторно-поліклінічних закладів» регламентовано включення методів та засобів НіНМ як лікувально-профілактичних заходів до стандартів надання медичної допомоги дитячому населенню у понад 100 формах нозологій, віднесених до різних видів патології. До переліку зазначених заходів належить застосування фітотерапії (рослинні відвари та чаї протизапальної, десенсибілізуючої, седативної, імуномодулюючої, жовчогінної, сечостимулюючої, гепатопротекторної, нефропротекторної та інших видів дії), препаратів рослинного походження, гомеопатичних засобів, голко- та рефлексотерапії, мануальної терапії, лазеротерапії тощо.

На думку Л. Закрутько, поширення застосування засобів наукової комунікації у системі НіНМ найбільшою мірою сприятиме поглибленню інтеграції НіНМ у сферу охорони здоров’я України. Науково обґрунтовані ефективні методи НіНМ мають знайти більш широке використання на всіх рівнях надання медичної допомоги, особливо первинної медико-санітарної допомоги.

Олена Гриценко, професор кафедри контролю якості і стандартизації лікарських засобів Національної медичної академіі післядипломної освіти (НМАПО) ім. П.Л. Шупика МОЗ України, розповіла, що в умовах екологічного забруднення довкілля стан здоров’я населення погіршується внаслідок генотоксичного та імунодепресивного впливу. Все частіше реєструють синдром хронічної втомлюваності, що зумовлює необхідність розробки неординарних науково-практичних підходів для проведення превентивної оздоровчої терапії на доклінічному етапі формування симптомокомплексів хвороби та пом’як­шення перебігу захворювань.

О. Гриценко підкреслила, що застосування фітотерапії для оздоровлення населення набуває все більшої актуальності в усьому світі. Для виготовлення фітопрепаратів використовують харчову та лікарську рослинну сировину. Доза активних речовин має сприяти підвищенню неспецифічної резистентності організму та запобіганню розвитку хронічної патології.

Олександр Мощич, директор Міжнародної школи класичної гомеопатії НМАПО ім. П.Л. Шупика МОЗ України, розповів, що гомеопатія належить до числа найбільш популярних форм натуропатичної медицини в усьому світі. Як складова вона інтегрована в офіційні системи охорони здоров’я в ряді країн, в окремих — включена у страхову медицину, а гомеопатичні ліки описані в декількох офіційних фармакопеях. У знач­ному числі країн, включаючи Бразилію, Францію, Німеччину, Великобританію, Індію, США існують національні гомеопатичні фармакопеї. Французька і Німецька гомеопатичні фармакопеї офіційно визнані в Європейському Союзі, а Гомеопатична фармакопея США має еквівалентний статус у США. В Україну в 2004 р. МОЗ введено в дію додаток 1 «Гомеопатичні лікарські засоби» до Державної Фармакопеї України.

За словами О. Мощича, в Австрії, Німеччині, Швейцарії, Латвії лікарі, які пройшли підготовку з гомеопатії згідно зі стандартами навчання отримують додаткову спеціальність, у Російській Федерації МОЗ і медичній промисловості офіційно дозволено використання методу гомеопатії у практичній охороні здоров’я, затверджено положення про лікаря, що використовує метод гомеопатії.

О. Мощич зазначив, що, згідно з оцінками Європейської Комісії, у 1997 р. гомео­патію використовували 29% європейців. У країнах Європейського Союзу до 50% лікарів у своїй практиці використовують гомеопатичні лікарські засоби. В Україні близько 4 тис. лікарів закінчили різні курси з гомеопатії — сімейні лікарі, педіатри, терапевти, лікарі вузького профілю. В Індії практикують понад 200 тис. зареєстрованих фахівців із цієї спеціальності, працюють 182 коледжі й більше 300 гомеопатичних лікарень. Гомео­патія широко практикується в Центральній і Південній Америці, все ширше — у Північній Америці. У багатьох країнах світу гомеопатія отримала офіційний статус. Згідно з даними М. Frenkel, D. Hermoni (2002), результати аналізу роботи клінік Ізраїлю показали, що гомеопатичне лікування сприяло помірній економії коштів і скороченню використання препаратів, що традиційно використовують для лікування алергічних станів та їх ускладнень. При підрахунку в одній з гомеопатичних лікарень Великобританії вартості виписаних гомеопатичних ліків, а також традиційних препаратів, які могли б бути призначені цим самим пацієнтам, виявлено, що середня економія коштів на одного пацієнта становила 110 дол. США. Відзначено покращання стану здоров’я більшості пацієнтів, скарги на побічні ефекти були відсутніми.

О. Мощич розповів, що до основних видів гомеопатії відносять класичну, клінічну, комплексну гомеопатію та ізопатію. У рамках класичної гомеопатії, як правило, одиничні гомеопатичні ліки вибирають на основі повної картини симптомів пацієнта, що включає ментальні, загальні та конституціональні характеристики. У клінічній гомеопатії одні або кілька по­одиноких гомеопатичних ліків застосовують у стандартних клінічних ситуаціях чи при традиційних діагнозах. У рамках комплексної гомеопатії кілька ліків комбінують у стандартному розчині з метою терапії конкретного захворювання або синдрому. Принцип ізопатії полягає у використанні гомеопатичних розведень алергенів, інфекційних або токсичних агентів. Гомеопатичні ліки також застосовують у рамках інших терапевтичних підходів, таких як антропософська медицина, гомотоксикологія, фізіологічна регулююча медицина.

У 1996 р. Генеральним Директоратом 12-ї Європейської комісії створена Дослідна група з гомеопатичної медицини, об’єднана група дослідників у галузі традиційної медицини і гомеопатії. Ця доповідь містила огляд клінічних досліджень в галузі гомеопатії та ідентифікувала 184 контрольованих клінічних дослідження. Відібрано рандомізовані плацебо-конт­рольовані дослідження найвищої якості, які загалом включили 2001 пацієнта. Цей метааналіз виявив суттєві докази на користь того, що гомеопатія є значно ефективніша, ніж плацебо. За період 1975–2002 рр. опубліковано результати 93 оригінальних клінічних досліджень у галузі гомеопатії, в яких ефективність гомеопатичного лікування порівнювали з плацебо чи іншим лікуванням. Дані плацебо-контрольованих досліджень свідчили про ефективність гомеопатії при алергічному риніті, діареї у дітей, грипі, больовому синдромі, інфекціях верхніх респіраторних шляхів.

Валерій Бургонський, доцент кафедри стоматології Інституту сто­матології НМАПО ім. П.Л. Шупика МОЗ України, розповів, що знач­не поширення в Україні та за кордоном отримала рефлексотерапія (РТ). Широка популярність РТ пояснюється досить високою ефективністю, практично повною нешкідливістю, відносною простотою виконання, здатністю доповнити чи замінити інші, зокрема фармакологічні, методи лікування. РТ включена в комплексну патогенетичну терапію стоматологічних захворювань і сприяє відновленню фізіологічного і морфологічного гомеостазу шляхом посилення репаративних процесів у пародонті, позитивно впливає на імунний статус хворого та основні патофізіологічні порушення при стоматологічних захворюваннях.

В. Бургонський повідомив, що РТ — метод, в основі якого лежить принцип рефлексу — найбільш універсального механізму нервової діяльності. У сучасній науці немає однозначної відповіді на питання щодо природи виникнення методу чжень-цзю-терапії (РТ). Можна припустити, що ефект голковколювання виявлений випадково: у процесі ритуальних татуювань відзначено, що уколи в певні точки сприяли зникненню болю чи покращанню стану при багатьох захворюваннях. Існує припущення, що акупунктура і припікання виникли спочатку в буддійських храмах Непалу чи Тибету, де був досить високий для свого часу рівень знань. У 1955 р. у Пекіні організовано Центральний науково-дослідний Інститут китайської медицини. В Європі перший центр акупунктури створено у XX ст. у Парижі. На сьогодні французький досвід успішно використовують в Австрії, Італії та інших країнах. В Австрії є спеціальний Науково-дослідний інститут акупунктури ім. Людовіка Больцмана, який розгорнув експериментальні та клінічні дослідження. В Россії метод голкотерапії вперше застосовано у 1828 р. професором медико-хірургічної академії П. Чаруковським, який відзначив позитивний терапевтичний ефект застосування цього методу при ревматизмі й люмбоішалгії. З 1960 р. розпочато підготовку лікарів-фахівців із чжень-цзю-терапії в інститутах удосконалення лікарів Москви, Ленінграда і Казані.

В Україні функціонує ряд кафедр РТ, що привело до значного збільшення кількості лікарів, залучених в коло практичної і теоретичної роботи, пов’язаної з РТ. У світовій стоматологічній практиці, медичних закладах, кафедрах стоматологічного профілю, у тому числі НМАПО ім. П.Л. Шупика МОЗ України, проведено велику кількість досліджень і опубліковано роботи, які довели доцільність широкого застосування РТ у практичній стоматології.

В. Бургонський підкреслив, що дієвість РТ пояснюється помірним роздратуванням чутливих закінчень, зосереджених у певних точках шкіри, м’язів та інших тканин, і через них за допомогою нервових стовбурів відновлюється нервова регуляція в організмі, нормалізується сила, рухливість і врівноваженість процесів збудження і гальмування. Завдяки тому, що лікувальний вплив РТ і припікання здійснюється рефлекторним шляхом через нервову систему, контролюючу діяльність усього організму в цілому, він не обмежується лише ділянкою тієї чи іншої точки або нерва, а й відзначається в органах, віддалених від місця уколу.

Основні лікувальні ефекти РТ:

1. Нормалізація співвідношень або посилене утворення деяких видів нейрогуморальних речовин:

• стимуляція вивільнення ендорфінів та енкефалінів у деяких ділянках головного та спинного мозку;
• стимуляція вивільнення (або нормалізація) серотоніну переважно в ядрі шва і задньому розі;
• стимуляція викиду кортикотропіну і кортизону сироватки крові;
• нормалізація вмісту багатьох компонентів медіаторного обміну (вплив на систему дофаміну, ацетилхоліну);
• нормалізація співвідношень тригліцеридів і фосфатидів сироватки крові, зменшення кількості холестерину;
• зниження рівня сечової кислоти;
• нормалізація вуглеводного обміну;
• нормалізація вегетативно-ендокринних функцій.

2. Анальгезія (рідше гіпалгія).

3. Поліпшення мікроциркуляції в органах і системах.

4. Нормалізація артеріального і венозного тиску.

5. Вплив переважно на гладку м’язову тканину, у тому числі нормалізуючий вплив на травний канал, матку.

6. Нормалізація функції головного мозку і серця.

7. Підвищення імунітету та резистентності до інфекцій.

8. Зниження синдрому абстиненції при наркоманії.

9. Антидепресивна і седативна дія тощо.

Залежно від характеру впливу розрізняють такі способи впливу на активні точки:

• механічні;
• вплив електричним струмом (електропунктура, електроакупунктура, мікроелектрофорез);
• припікання, прогрівання, кріорефлексотерапія;
• вплив променем лазера, ультрафіолетовими променями;
• хіміорефлексотерапія.

На завершення В. Бургонський зазначив, що багаторічний досвід свідчить про високу ефективність застосування НіНМ в комплексному лікуванні при хворобах пародонта та слизової оболонки порожнини рота. Вищеназвані методи є простими, нешкідливими. Вони сприяють відновленню фізіологічного та морфологічного гомеостазу, позитивно впливають на імунний статус хворого, основні патофізіологічні порушення при стоматологічних захворюваннях, сприяють підвищенню резистентності організму і більш повному використанню його захисних сил.

Юрій Марушко, завідувач кафедри педіатрії № 3 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, розповів, що гострі респіраторні захворювання (ГРЗ) є найбільш розповсюдженими і відрізняються по етіології, тяжкості перебігу та локалізації ураження респіраторного тракту. Респіраторні вірусні інфекції в Україні становлять >70%, а в епідемічні періоди — до 95% всієї інфекційної захворюваності. В Україні щорічно реєструють >10 млн випадків ГРЗ, більша частина з них припадає на дітей. Дорослі хворіють 2–3 рази на рік, діти — до 5–8 разів на рік.

Ю. Марушко виділив основні причини частих ГРЗ:

1. Екологічна ситуація:

• негативний вплив на здоров’я населення різних хімічних речовин, важких металів;
• наслідки аварії на ЧАЕС, які спричиняють підвищення вмісту токсичних речовин у повітряній зоні міст та у продуктах харчування.

2. Особливості харчування.

3. Недостатнє надходження вітамінів та мікроелементів.

4. Преморбідний фон.

5. Порушення мікробного ценозу та ін.

Серед шляхів корекції Ю. Марушко виділив:

• оздоровлення організму;
• санацію хронічних вогнищ інфекцій;
• проведення щеплення;
• застосування бактеріальних імуномодуляторів, про-, пребіотиків, мінерально-вітамінних комплексів.

До терапії гострих респіраторних вірусних інфекцій та бронхіту входять:

• дотримання режиму, дієти № 5;
• противірусна терапія;
• симптоматичне лікування;
• антигістамінні засоби — за показаннями;
• відхаркувальна та муколітична терапія (фітопрепарати та ін.);
• антибактеріальна терапія;
• відновлювальна та стимулювальна терапія.

Ю. Марушко приділив увагу одному із найчастіших симптомів ГРЗ — кашлю. Кашель — рефлекторна захисна реакція організму, що спрямована на вилучення із дихальних шляхів зайвих речовин та/чи патологічно зміненого трахеобронхіального секрету. За наявності кашлю обов’язково потрібно вивчити епідеміологічне оточення, вияснити характеристику кашлю, наявність та характер мокроти. Для лікування кашлю використовують відхаркувальні, муколітичні та протикашльові засоби. Кашель у новонароджених — відносно рідкісне явище. Сам по собі кашльовий рефлекс у новонароджених досить слабкий, а у недоношених — зовсім недорозвинутий. У дітей молодшого віку кашльовий поштовх, розрідження мокротиння невиражені. Кашель може спричинити появу синдрому зригування, блювання, відмови від їжі. При вологому кашлі у дітей перших років життя наявність мокроти встановити важко, діти найчастіше її ковтають.

Ю. Марушко відзначив, що на сьогодні рівень розвитку сучасної фармацевтики дозволяє випускати багатокомпонентні (комбіновані) фітопрепарати високої якості, що містять чітко дозовану кількість діючої речовини. Дозування надає гарантовану безпеку та ефективність лікування. Дослідження довели, що за ефективністю стандартизовані препарати на основі рослин не поступаються синтетичним. Позитивними ефектами фітопрепаратів є фізіо­логічність та м’якість дії, багатокомпонентність фармакологічних ефектів, відносна безпека та низька ймовірність розвитку сторонніх ефектів.

Маргарита Нау­мова, педіатр вищої категорії, розповіла про застосування фітозасобів у дієтичному харчуванні та лікуванні хворих на цукровий діабет. Цукровий діабет — хронічне захворювання із постійною потребою у дотриманні дієтичного та медикаментозного лікування. Дієтичний режим — складова життєвого устрою пацієнта впродовж усього життя. Їжа для таких пацієнтів є також і необхідним лікувальним засобом. За наявності цукрового діабету необхідно вживати достатню, але не надмірну кількість продуктів, що містять вуглеводи (хліб, макарони, рис, картоплю, фрукти), овочі — без обмежень. Слід зменшувати кількість жирів та обмежу­вати вживання кухонної солі, особливо при підвищеному артеріальному тиску.

Гіпоглікемізуючий вплив фітозасобів зумовлений збагаченням організму лужними радикалами, посиленням відновлення бета-клітин в острівцях підшлункової залози, регуляцією імунних механізмів та іншими ефектами.

За словами В. Наумової, часто при цукровому діабеті організму необхідні деякі мікроелементи у більшій кількості. Наприклад нестача магнію може викликати судоми м’язів та порушення ритму серцевої діяльності. Значення магнію для організму дуже велике, він є коферментом понад 320 ферментів енергетичного обміну та синтезу нуклеїнових кислот. Завдяки магнію відбуваються скорочення м’язів, підтримується судинний тонус, регуляція діяльності мозку, зв’язування гормонів з їх рецепторами. Джерелом магнію є горіхи, квасоля, горох, капуста, буряки, крупи (пшоно, гречка, овес), риба та ін.

Ще одним необхідним для життєдіяльності людини елементом є цинк. Нестача цинку може призвести до анемії, порушення росту волосся, його ламкості, випадіння, алергії, запальних процесів шкіри і слизової оболонки, сповільненню загоювання ран та виразок, діареї, гепато- та спленомегалії, хронічного панкреатиту, пригнічення імунної системи з ризиком виникнення імунодефіцитних станів та хвороб, зростання ризику пухлин, затяжного перебігу бактеріальних, вірусних та грибкових інфекцій. Джерелами цинку є м’ясні та молочні продукти, морепродукти та ін.

М. Наумова відзначила, що харчові волокна, надходячи до організму, стають функціональною частиною органів травлення. Після розбухання вони створюють каркас травлення, поглинають воду та утворюють «бімолекулярне сито», фільтрують і поглинають екзогенний холестерол, ксенобіотики, створюють відчуття ситості. Вживання щоденно до склянки будь-яких свіжих ягід у сезон поліпшує травлення, моторику кишок, зменшує глікемію. Олія з насіння льону містить омега-жирні кислоти, тому вживання її у складі страв (без термічної обробки) по 1–3 чайній ложці щоденно є засобом профілактики атеросклерозу, ішемічної хвороби серця, артеріальної гіпертензії, ожиріння, дисліпідемії та депресії імунітету.

Тетяна Харченко,
фото автора