Актуальність
Нетримання сечі — це мимовільне сечовипускання, що не піддається вольовому зусиллю та не пов’язане з віком. Основними чинниками патології є психоемоційні фактори та травматичне порушення анатомічної структури м’язово-зв’язкового апарату з послідовним виникненням дисфункції м’язів тазового дна [1]. У жінок поширене стресове, імперативне або змішане нетримання сечі, яке виникає внаслідок комбінації психоемоційних та анатомо-фізіологічних чинників. Актуальну клінічну проблему являє змішаний тип нетримання сечі, як найбільш стійкий до лікування. Більшість випадків нетримання сечі лікують консервативно із застосуванням методів поведінкової терапії та системи фізичних тренувань м’язів тазового дна [2, 3]. Але, враховуючи терапевтичну обмеженість консервативних методів, пацієнткам молодого віку рекомендовано хірургічне лікування, зокрема виконання високотехнологічної імплантації середньоуретрального слінгу. Однак високий ризик виникнення рецидиву патології після оперативного лікування спричинив дослідження ефективності комбінованих методів лікування рефрактерного нетримання сечі, яке провели дослідники на чолі з Вів’єн Сунг (V. Sung) з відділення урогінекології та реконструктивної хірургії малого таза клініки Університету Брауна, штат Пенсильванія, США [4]. Результати дослідження опубліковані в журналі Американської медичної асоціації (JAMA).
Результати
У рандомізоване дослідження ESTEEM було залучено 480 жінок з помірним імперативним або стресовим нетриманням сечі, тривалістю ≥3 міс, середнього віку 54 роки. У всіх жінок відмічали як мінімум один епізод нетримання сечі впродовж 3 днів. Жінки були поділені на дві групи. Перша група застосовувала комбінацію поведінкової терапії, тренування м’язів тазового дна у комбінації з оперативним лікуванням — одна сесія перед та 5 — після імплантації середньоуретрального слінгу впродовж 6 міс. Усі пацієнтки з 2-ї групи отримали хірургічне лікування. Первинною кінцевою точкою дослідження визначили динаміку клінічних симптомів нетримання сечі, яку оцінювали за опитувальником дослідження сечостатевої дисфункції (Urogenital Distress Inventory). Отримані наступні результати.
- Первинної кінцевої точки досягли 86,7% пацієнток.
- Під час аналізу результатів опитування в групі комбінованого лікування виявлено зменшення кількості балів з 178 до 30,7 впродовж 12 міс, при цьому різниця становила –128,1 бала (95% ДІ –146,5–(–109,8)).
- У 2-й групі відмічали зменшення кількості балів з 176,8 до 34,5, при цьому різниця становила –114,7 (95% ДІ 133,3–(–96,2)).
- Різниця між двома групами виявилася меншою за клінічно значущу та становила –13,4 бала, 95% ДІ –25,9–(–1); р=0,04).
- Небажані явища відмічені у 8,7% пацієнток з 1-ї групи та у 11,8% пацієнток 2-ї групи.
Висновки
Таким чином, визначеної клінічної ефективності досягти не вдалося. Дослідники дійшли висновку щодо незначної переваги ефективності та безпеки комбінованої терапії порівняно з хірургічним лікуванням.
- Minassian V.A., Bazi T., Stewart W.F. (2017) Clinical epidemiological insights into urinary incontinence. Urogynecol. J., 28 (5): 687–696. doi:10.1007/s00192-017-3314-7.
- Kobashi K.C., Albo M.E., Dmochowski R.R. et al. (2017) Surgical treatment of female stress urinary incontinence: AUA/SUFU Guideline. Urol., 198 (4): 875–883. doi:10.1016/j.juro.2017.06.061.
- Abrams P., Andersson K.E., Birder L. et al. (2010) Members of Committees; Fourth International Consultation on Incontinence. Fourth International Consultation on Incontinence Recommendations of the International Scientific Committee: evaluation and treatment of urinary incontinence, pelvic organ prolapse, and fecal incontinence. l Urodyn., 29 (1): 213–240. doi:10.1002/nau.20870.
- Sung V.W., Borello-France D., Newman D.K. et al. (2019) Effect of Behavioral and Pelvic Floor Muscle Therapy Combined With Surgery vs Surgery Alone on Incontinence Symptoms Among Women With Mixed Urinary Incontinence The ESTEEM Randomized Clinical Trial JAMA, 322(11): 1066–1076. doi:10.1001/jama.2019.12467.
Юлія Жарікова,
редакція журналу «Український медичний часопис»
