Афективні розлади та нейродегенерація: що спільного?
Хвороба Паркінсона — одне з найбільш частих нейродегенеративних захворювань, розповсюдженість якого сягає близько 1% серед осіб віком старше 60 років. Загалом розвиток хвороби є результатом виснаження рівня дофаміну зони substantia nigra, що клінічно виявляється поєднанням брадикінезії, тремору у спокої та ригідністю. Раніше було встановлено, що серед пацієнтів з важкими депресивними розладами ризик розвитку хвороби Паркінсона в подальшому житті суттєво вищий. Водночас досить мало досліджень надають інформацію про можливу роль біполярного афективного розладу, що характеризується повторюваними епізодами манії, гіпоманії та депресії стосовно подальшого розвитку нейродегенеративного процесу. У новій роботі наукових співробітників кафедри психіатрії Національного університету Ян-Мінг (National Yang-Ming University), Тайвань, спираючись на дослідницьку базу даних Тайваньського національного медичного страхування (Taiwan National Health Insurance Research Database), було вивчено ризики розвитку хвороби Паркінсона серед пацієнтів з біполярними афективними розладами. Матеріали статті опубліковано в журналі «Neurology» 22 травня 2019 р.
Клінічні результати спостереження
Дизайн роботи передбачав лонгітудинальне дослідження масштабної вибірки даних у період за 2001–2009 рр. з продовженням спостереження за пацієнтами до 2011 р. У ході дослідження автори проаналізували клінічні дані 56 340 пацієнтів з діагнозом біполярного афективного розладу та 225 360 здорових осіб контрольної групи, які не відрізнялися від основної групи за віком та статтю. Протягом періоду спостереження були виявлені особи з дебютом клінічних проявів хвороби Паркінсона. У цілому за результатами проведеної оцінки встановлено, що серед пацієнтів з біполярними афективними розладами відмічався вищий рівень подальшої діагностики хвороби Паркінсона — 372 (0,7%) проти 222 (0,1%) у контрольній групі спостереження (p<0,001).
Водночас за висновками регресійного аналізу Кокса з корекцією демографічних показників та супутніх медичних станів було підтверджено, що серед осіб з біполярними афективними розладами частіше реєструється в подальшому розвиток хвороби Паркінсона (відношення ризиків 6,78; 95% довірчий інтервал 5,74–8,02) порівняно з показниками осіб контрольної групи. Зокрема, після врахування інших чинників, які могли би впливати на ризик розвитку хвороби Паркінсона, таких як вік, стать, застосування антипсихотичних препаратів, а також супутніх патологічних станів, у тому числі наявності в анамнезі черепно-мозкових травм, цереброваскулярних захворювань, було виявлено, що в осіб з біполярними афективними розладами вірогідність розвитку хвороби Паркінсона майже в 7 разів вища, ніж у здорових осіб контрольної групи. Водночас серед пацієнтів з біполярними афективними розладами дебют нейродегенеративного процесу спостерігався раніше — у віці близько 64 років— порівняно зі здоровими в минулому особами, серед яких діагноз хвороби Паркінсона фіксувався не раніше 73 років.
Повторні результати після виключення даних першого спостереження (відношення ризиків 5,82; 95% довірчий інтервал 4,89–6,93) чи показників спостережень за перші 3 роки (відношення ризиків 4,42; 95% довірчий інтервал 3,63–5,37) не суперечили первинним висновкам дослідження. Крім того, простежено зв’язок між підвищенням частоти госпіталізацій з приводу маніакальних, змішаних, депресивних епізодів та зростанням ризику розвитку хвороби Паркінсона в подальшому житті. Загалом близько 94% пацієнтів з біполярними афективними розладами були госпіталізовані менше 1 разу на рік; близько 3% мали 1–2 госпіталізації на рік і 3% — більше ніж 2 рази на рік. Виявлено, що серед останніх вірогідність розвитку хвороби Паркінсона в подальшому зростала в 6 разів порівняно з тими, які мали стаціонарне лікування менше 1 разу на рік.
Висновки та коментарі
Таким чином, було отримано підтвердження того, що серед пацієнтів з біполярними афективними розладами частота розвитку хвороби Паркінсона значно вища порівняно з показниками захворюваності в контрольній групі первинно здорових осіб. Крім того, частота маніакальних, змішаних та депресивних епізодів з госпіталізацією також корелювала з підвищенням вірогідності розвитку нейродегенеративного процесу. Однак автори вказали на те, що висновки обмежені періодом спостереження, а також аналізом даних лише осіб, які зверталися по медичну допомогу з приводу біполярного афективного розладу. Поряд з тим аналізована база даних не включала інформацію про сімейний анамнез щодо хвороби Паркінсона та можливі чинники довкілля, що можуть підвищувати вірогідність розвитку захворювання. Зважаючи на отримані результати, дослідники наголосили на необхідності подальшого поглибленого вивчення патофізіологічного базису та можливих функціональних зв’язків між біполярними афективними розладами та хворобою Паркінсона.
Долучайтеся до нас у Viber-спільноті, Telegram-каналі, Instagram, на сторінці Facebook, а також Twitter, щоб першими отримувати найсвіжіші та найактуальніші новини зі світу медицини.
- American Academy of Neurology (2019) Bipolar disorder may be linked to Parkinson’s disease. ScienceDaily, May 22.
- Huang M.-H., Cheng C.-M., Huang K.-L. et al. (2019) Bipolar disorder and risk of Parkinson disease: A nationwide longitudinal study. Neurology, May 22. DOI: 10.1212/WNL.0000000000007649.
Наталія Савельєва-Кулик
