Основні компоненти стратегії охорони здоров’я: лідерство, управління, громадське здоров’я

17 травня 2018
3720
Резюме

Здоров’я українця — найвища цінність держави. Ця теза не має викликати сумнівів, здавалося б, ні в кого. Проте останні дані щодо демографічної ситуації, рівня поширеності хвороб і смертності осіб працездатного віку, середньої тривалості життя змушують замислитися, чи дійсно держава робить усе необхідне для збереження здоров’я своїх громадян, чи може йдеться лише про якихось «окремих» українців?

Поставити усі крапки над «і» та визначити пріоритети, за якими маємо рухатися усім суспільством, щоб зберігати, покращувати і примножувати людський потенціал нації, був покликаний І Національний симпозіум Української медичної експертної спільноти (УМЕС) «Здоров’я українця — найвища цінність держави», який відбувся 25 квітня 2018 р. у Києві, у рамках ІХ Міжнародного медичного форуму «Інновації в медицині — здоров’я нації».

Під час заходу мова йшла про компоненти Національної стратегії охорони здоров’я України, кожному з яких було присвячено окрему секцію. У цій публікації ми зупинимося на перших з них — «Лідерство та ефективне управління» і «Система громадського здоров’я»

Привітав учасників симпозіуму Ігор Найда, Координатор УМЕС, зазначивши, що цей захід є логічним продовженням Національного форуму охорони здоров’я України «За здорову націю», в якому взяли участь майже 1000 делегатів з усіх регіонів України і на якому затверджено проект Концепції побудови національної системи охорони здоров’я України. Де також йшла мова про єднання сил, які мають своє конструктивне бачення змін у системі охорони здоров’я. Тож зараз розпочався і триває процес єднання і напрацювання стратегії охорони здоров’я в Україні.

Перед початком роботи симпозіуму було зачитане вітання до його учасників від Ольги Богомолець, народного депутата України, голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, в якому вона підтримала учасників заходу.

Світоглядний погляд на систему охорони здоров’я

Тарас Бебешко — експерт УМЕС з питань «Лідерство та ефективне управління», висвітлив тему «Людський потенціал нації. Принципи, цілі і цінності, що об’єднують». Він зазначив, що у світі не існує ідеальної системи охорони здоров’я. До неї можна лише прагнути. Будь-яка система, яка сьогодні вважається найкращою, вже завтра може критикуватися і змінюватися. Ми постійно намагалися проявити своє лідерство в обстоюванні якоїсь однієї моделі. Але сьогодні — в час інновацій і докорінної зміни підходів до організації систем — важливо створити такі умови, які б забезпечили співіснування різних потреб, їх баланс. І дуже цікаво, що Великобританія, на яку часто посилаються, зараз переживає великий процес трансформації та переосмислення, де рішуче виступають проти отоварювання медичних послуг. До лікаря іде заклик бути більш моральним. Існує також велика проблема роздрібнення.

Копіювати якісь системи, які вже існують або існували в минулому, — це не інновація. Про інновації не пишуть книжок. Єдина можливість для України створити дійсно лідерську, людиноорієнтовану систему — це використання принципів множинності у всьому, співпраці та балансу.

Лідерство, стратегія та проектний менеджмент

Валерія Лехан, засновник УМЕС, голова правління Асоціації організаторів охорони здоров’я Дніпропетровської області, доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, представила доповідь «Стратегічні підходи до лідерства і управління в охороні здоров’я».

Вона зазначила, що питання стратегічного менеджменту — це не нова проб­лема. Це проблема, яка актуальна протягом тисячоліть. І цією проблемою займалися переважно військові, яким потрібна була перемога. Сьогодні система охорони здоров’я України знаходиться у такому стані, що їй також потрібна перемога. І тому сьогодні стратегічний менеджмент і стратегічне управління в системі охорони здоров’я — надзвичайно важливе завдання. Лідерство й управління є одним із 6 компонентів систем охорони здоров’я, пропонованих ВООЗ для урядів країн-членів.

Під лідерством і управлінням розуміють забезпечення рамок стратегічної політики в поєднанні з ефективним контролем, створенням коаліцій, регулюванням, уважним ставленням до системного проектування та звітністю.

Стратегію управління в охороні здоров’я можна розділити на декілька компонентів.

1. Визначення на конкретний період комплексу цілей розвитку охорони здоров’я, орієнтованого на зміцнення здоров’я населення з урахуванням інтересів усіх соціальних груп.

2. Модернізація структури управління охороною здоров’я як на центральному, так і на місцевому рівнях із включенням питань охорони здоров’я у політику всіх секторів економіки та створенням за необхідності нових інституцій (наприклад агенції з оцінки медичних технологій та акредитації).

3. Чітке визначення і розподіл функцій в управлінні системою охорони здоров’я між центральним урядом, органами місцевого самоврядування, органами лікарського самоврядування та іншими самоврядними організаціями надавачів і споживачів медичних послуг.

4. Координація політик, що передбачає взаємозв’язок та узгодженість довгострокових планів і програм розвитку на державному, регіональному і місцевому рівнях.

5. Створення та ефективне функціонування системи моніторингу змін у системі охорони здоров’я.

6. Підзвітність, що передбачає регулярне публічне звітування усіх гілок і рівнів влади щодо реалізації політики у сфері охорони здоров’я у межах компетенції.

Лідерство в охороні здоров’я повинно забезпечувати:

1. Формування та дотримання пріоритетів розвитку національної та територіальної систем і закладів охорони здоров’я.

2. Мотивацію персоналу задля забезпечення досягнення мети.

Для вирішення усіх цих питань важливим є оволодіння та застосування сучасних управлінських підходів:

  • Управління змінами.
  • Проектний підхід.

Процес управління змінами передбачає створення і підтримання умов, за яких працівники будуть заінтересовані в необхідних нововведеннях, таких як:

  • Посилення існуючих рушійних сил.
  • Послаблення існуючих протидійних сил.
  • Додання нових рушійних сил.

Сам проект трактується як зміна будь-якої системи за допомогою цілеспрямованої організованої роботи.

Завершуючи доповідь, В. Лехан зазначила, що другий закон термодинаміки стверджує, що для всесвіту в цілому ентропія зростає, тому саме ефективне лідерство та управління є одним зі способів зменшення ентропії, тобто невизначеності, і впорядкування розвитку національної системи охорони здоров’я.

Стратегія охорони здоров’я як наріжний камінь здорової нації

Святослав Ханенко, засновник УМЕС, член правління Київського відділення Громадської організації (ГО) «Українська асоціація сприяння охороні здоров’я населення», експерт УМЕС з питань «Лідерство та ефективне управління», висвітлив тему: «Стратегія охорони здоров’я: джерела обґрунтування та моніторинг — орієнтація на людину і націю». Він нагадав, що в рамках діяльності Київського відділення ГО «Українська асоціація сприяння охороні здоров’я населення» були розроблені основні засади Національної стратегії охорони здоров’я України. В команді брали участь не лише медики, а й представники інших спеціальностей. За основу було взято керівні документи ВООЗ — «Складові частини системи охорони здоров’я» і «Аналіз та моніторинг роботи систем охорони здоров’я» — та цілі сталого розвитку ООН, а також угода про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. Адже без знання кращих світових практик кваліфіковано і професійно рухатися далі неможливо.

Засади Національної стратегії розвитку охорони здоров’я України розроблялися протягом півтора року, їх було розбито на 6 складових блоків, до яких входять:

  • надання медичних послуг;
  • політика щодо лікарських засобів;
  • кадрова політика;
  • інформатизація;
  • фінансування і керівництво;
  • управління системою охорони здоров’я і лідерство.

Наше завдання як творців національної системи охорони здоров’я полягає в тому, щоб ці компоненти інтегрувати, розвинути і збалансувати таким чином, щоб вони принесли в систему нову якість.

Безпека країни та безпека громадян

Всеволод Стеблюк, засновник УМЕС, доктор медичних наук, професор, Герой України, член ГО «Іловайське братерство», експерт УМЕС з питань «Лідерство та ефективне управління», висвітлив тему «Безпека країни та безпека громадян: контекст охорони здоров’я».

Він наголосив, що питання збереження життя і здоров’я громадян є питанням безпеки держави. П’ятий рік тривають військові дії і п’ятий рік ми живемо і працюємо в умовах особливого періоду. Недостатньо створювати нові військово-медичні заклади, комплектувати нові аптечки навіть за найсучаснішими стандартами, виробляти нові санітарні автомобілі. Без формування особистості нового лікаря, медичного працівника, патріота, професіонала, справжнього захисника вітчизни на будь-якій ланці — військовій чи цивільній, неможливе збереження держави. Саме тому питання лідерства, нових підходів до кадрової організації та виховання фахівців — це питання державної безпеки.

Нове покоління медичних керівників неможливо призначити. Його можна тільки виховати на засадах професіоналізму, порядності й патріотизму. Відсутність хоча б однієї із цих складових зводить нанівець намагання зробити позитивні зміни.

Підготовку фахівців медичного захисту потрібно починати зі шкільної лави. Наступним кроком повинна стати військово-­медична підготовка усіх медичних працівників в училищах, коледжах, університетах з подальшим зарахуванням до резерву. Безумовно, потребує розвитку військово-цивільне співробітництво. На сьогодні не реалізована програма формування госпітальних баз, затверджена Урядом у 2008 р. Безперечно, потребує реформації військово-медична освіта вищого рівня, підготовка лікарів у військово-медичній академії.

Стратегічна теза — формування військово-медичної еліти на засадах патріотизму, професіоналізму та порядності, тактична — підготовка медичних кадрів з урахуванням системи медичного захисту і національної безпеки.

Професійне лікарське самоврядування — обов’язок лікарів перед суспільством

Костянтин Надутий, член координаційної ради УМЕС, засновник експертної платформи «ПРО S VITA», представив доповідь на тему «Самоврядування публічних професій в охороні здоров’я». Він зазначив, що осмислення питання професійного самоврядування в Україні триває вже досить довго. Варто сказати, що перше лікарське товариство було засноване у Львові та Харкові ще на початку минулого століття. Тоді українці в цьому питанні не пасли задніх, а були в числі перших в Європі. Однак минуло понад 100 років, і в наступний період ми маємо знову обстоювати свою суб’єктність попри усі внутрішні корпоративні та зовнішні ризики. Для цього необхідно переконати не тільки колег, які іноді прагнуть різнопанства, а й усе суспільство в доцільності та оперативній необхідності самоврядування. Чи однозначно ми розуміємо, що суспільну значущість ми ставимо як ціль, коли просуваємо цю ідею? Наділення професіоналів повноваженнями не є самоцінним. Ідея заслуговує на підтримку, якщо внаслідок цього виграє все суспільство, кожен українець, кожен професіонал.

Що таке вільні професії? Як це ми бачимо? Європа визначила це поняття навіть у судовому порядку з огляду на його значення в регулюванні якості та доступності відповідних послуг. Отже, вільні професії — це те, що ми зазвичай відносимо до високоінтелектуальної праці, яка потребує високих стандартів і стратегічної компетенції в оцінці професійної діяльності, та незалежності професіоналів у виконанні свого обов’язку. Так визначив Європейський суд, отже, ми вправі розглядати це визначення як орієнтир. Виділяють чотири категорії вільних професій. Передусім це медичні працівники — лікарі та фармацевти. Там, де стоматологів не відносять до лікарів, виділяють ще дантистів, або українською — зубників. Але на сьогодні у світі зокрема і за прикладом України схиляються до думки, що стоматологи — це все ж лікарська професія. Щодо медичних професій — існують законопроекти стосовно лікарського самоврядування, триває робота над законопроектом про фармацевтичне самоврядування. Днями зареєстровано блокуючий законопроект, який пропонує розпорошену модель лікарської самоврядності. Його мета — завадити в Україні формуванню впливової консолідованої лікарської спільноти. Адже владу ніхто і ніколи не віддає добровільно, навіть за умов демократії. Проте варто знати, що ми не вигадуємо чогось, чого насправді не може бути. Всесвітня медична асамблея, яка була утворена навіть раніше, ніж ВООЗ, констатує, що лікарське самоврядування є запорукою реалізації етичних засад професії та відповідального ставлення до цього. Отже, підтримка структур лікарського самоврядування, на думку Всесвітньої лікарської асоціації, є обов’язком лікарів. Для пацієнтів і суспільства наявність цієї інституції є важливим фактором доступності та якості медичних послуг, а отже, самоврядування є також обов’язковим інструментом обстоювання прав пацієнтів.

На сьогодні набула загрозливих масштабів етична деградація у медицині, частішають приклади недобросовісної конкуренції, служіння виключно комерційним інтересам безвідносно до користі й безпеки пацієнтів і навіть суспільства. Нам не подолати цього без комплексних змін в управлінні.

Тож запровадження професійного лікарського самоврядування — це шлях до реалізації конституційних прав громадян у сфері охорони здоров’я. А отже, держава повинна сприяти повній реалізації права професіоналів на самоврядність. Ми готові до діалогу щодо змісту і особливостей перехідного періоду в національному контексті, але маємо неухильно йти по цьому шляху і сподіваємося на підтримку колег.

Загальна стратегічна ціль — підвищення якості й доступності медичних послуг, а запровадження професійного лікарського самоврядування — інструмент її реалізації.

Громадське здоров’я — невід’ємна складова системи охорони здоров’я держави

Оксана Фірсова, УМЕС, Національна академія державного управління при Президентові України, представила доповідь «Громадське здоров’я в системі координат нової національної системи охорони здоров’я України». Вона зазначила, що серед європейських держав Україна займає перше місце за рівнем смертності населення від неінфекційних захворювань. В умовах демографічної кризи в Україні надзвичайної актуальності набуває проблема збереження і зміцнення здоров’я нашого народу. Очевидно, що стан здоров’я населення визначається чинниками, які виходять за межі компетентності системи охорони здоров’я. Розв’язання проблеми громадського здоров’я потребує системного підходу і об’єднання зусиль, спрямованих на поліпшення якості життя і здоров’я впродовж усього життєвого циклу. Охорона громадського здоров’я визначається як наука і практика запобігання хворобам, продовження тривалості життя за допомогою організованих дій суспільства. Ці дії мають бути зорієнтовані на пропаганду здорового способу життя, запобігання захворюванням, забезпечення доступності високоякісних медичних послуг для всіх громадян країни.

Система громадського здоров’я повинна відповідати на запити суспільства залежно від ситуації та окремих економічних екологічних явищ, політичних процесів.

Основними аспектами інституційної моделі системи громадського здоров’я є:

  • характер організації заходів і послуг охорони громадського здоров’я;
  • механізм фінансування цих послуг;
  • структури керівництва охорони громадського здоров’я.

В Європейському плані дій зі зміцнення потенціалу та послуг охорони громадського здоров’я сформульовано 10 основних пунктів, які є засадничими при розробці, моніторингу та оцінці політики у цій сфері. Значна частина оперативних функцій вже є в українській системі охорони здоров’я, але окремі напрямки потребують до­опрацювання. Доповідач нагадала, що з 2017 р. усі акти санітарного законодавства (понад 300 документів), які були видані до проголошення незалежності України, скасовані. Для розробки нових нормативних документів необхідно провести аналітичні, експериментальні дослідження, аналіз впливу факторів навколишнього середовища на здоров’я населення, оцінку ризиків для громадського здоров’я з урахуванням кращих світових практик. Аналіз сучасного стану вітчизняного законодавства свідчить про недостатнє правове забезпечення охорони громадського здоров’я. Відсутня взаємодія органів влади та експертної спільноти у цій царині.

Охорона громадського здоров’я має формуватися як система, спрямована на моніторинг, нагляд та ризик-орієнтовану оцінку факторів середовища життєдіяльності, які негативно впливають на життя і здоров’я людини на ідивідуальному та популяційному рівні, їх пріоритезацію за ступенем небезпеки та підготовку управлінських рішень на державному, національному і місцевому рівнях щодо їх усунення і мінімізації.

Далі буде…

Олександр Устінов,
фото Сергія Бека