Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання з повітряно-крапельним механізмом передачі, яке характеризується місцевим фібринозним запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем.
Збудник і передача інфекції
Збудником є дифтерійна паличка (коринебактерія), яка виробляє екзотоксин, стійка до дії різних чинників, у зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб; кип’ятіння та 1% розчин сулеми знищують паличку через 1 хв. Токсин, який виділяє паличка, в зовнішньому середовищі нестійкий, швидко гине при нагріванні (≥60 °С), дії прямих сонячних променів. Інкубаційний період захворювання — від 3 до 10 днів. Джерело інфекції — хвора людина або носій Corynebacterium diphtheriae, яка виділяє токсигенні штами збудника.
Оскільки дифтерія передається повітряно-крапельним шляхом, то факторами передачі також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки). Коли дифтерійна бактерія потрапляє у дихальну систему, вона виробляє токсин, який блокує синтез білка в клітинах, у результаті чого виникають тяжкі функціональні та структурні зміни, інколи несумісні з життям. Захворювання проявляється у вигляді ангіни, коли у горлі утворюються плівки, що можуть ускладнювати дихання та ковтання.
Симптоми
Дифтерія — вакцинокерована інфекція. Хворіють на дифтерію нещеплені або невірно щеплені особи. Перебіг захворювання може бути у вигляді спалахів та спорадичних випадків, це залежить від рівня колективного імунітету. Як окремий вид інфекційного процесу виділяють бактеріоносійство Corynebacterium diphtheriae.
Клінічна картина захворювання залежить від локалізації патологічного процесу, його поширеності, ступеня токсикозу та/або обтурації дихальних шляхів, наявності та характеру ускладнень, супутніх захворювань та приєднаних вторинних інфекцій.
Захворювання на дифтерію може мати такі прояви:
- біль у горлі;
- підвищену температуру тіла, лихоманку;
- набряк слизової оболонки ротоглотки;
- наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу;
- набряк шиї;
- збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.
Ускладнення
Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. Практично всі органи чутливі до дії токсину, але найбільш вразливими є серце, нирки, надниркова залоза, нервова система. У результаті дії токсину порушується синтез білка клітинами, що призводить до гибелі клітини.
Ускладнення від дифтерії можуть включати:
- блокування дихальних шляхів;
- інфекційно-токсичний шок;
- пошкодження серцевого м’яза (міокардит);
- ураження нервової системи;
- нефрозонефрит;
- легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).
Профілактика
Єдиний спосіб захиститися від дифтерії і запобігти розвитку небезпечних ускладнень — вакцинація дітей згідно з Календарем профілактичних щеплень (далі — Календар) і ревакцинація дорослих (кожні 10 років).
Вакцинація, як і перенесене захворювання, вже через 1–1,5 року не гарантує захист від інфікування та захворювання, але хворба у правильно щеплених буде проходити набагато легше, ніж у тих, хто не має щеплень. Тому так важливо вчасно проводити як вакцинацію, так і ревакцинацію.
Для запобігання розповсюдженню захворювання потрібне раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв.
Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку тяжких форм дифтерії та сприяє зниженню захворюваності.
Вакцинація проводиться у кабінетах щеплень дільничних поліклінічних закладів (безкоштовно). А також існує мережа приватних кабінетів щеплень, де можна отримати щеплення за власні кошти.
Вакцинація дітей
Згідно з національним Календарем, для вакцинації дітей проти дифтерії, кашлюку, правця на першому році життя можуть використовуватися вакцини як з ацелюлярним (АаКДП), для ослаблених дітей, так і з цільноклітинним (АКДП) кашлюковим компонентом. Ці вакцини використовуються для щеплення дітей до 6 років 11 міс 29 днів.
Вакцинація АКДП (АаКДП) вакциною здійснюється у: 2 міс (перше щеплення), 4 міс (друге щеплення), 6 міс (третє щеплення). У 18 міс проводиться ревакцинація.
Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (далі — АДП), наступну у 16 років — анатоксином дифтерійно-правцевим зі зниженим вмістом антигену (далі — АДП-М).
Щеплення дітей до 7 років з порушенням графіку, зазначеного в Календарі, призначаються лікарем з таким розрахунком, щоб дитина встигла одержати чотириразове щеплення проти кашлюку до 6 років 11 міс 29 днів. У разі неможливості отримати 4 дози вакцини проти кашлюку дитиною до 6 років 11 міс 29 днів вводять стільки доз, скільки дитина встигне отримати до виповнення їй зазначеного віку.
Дітям старшим 7 років та дорослим, які раніше не були щеплені або не мають даних щодо вакцинації, проводять щеплення АДП-М триразово. Ревакцинація дітей віком 15–18 років, які отримують щеплення поза цим Календарем, здійснюється з мінімальним інтервалом у 3 роки після останнього щеплення для профілактики дифтерії та правця.
Вакцинація дорослих
Першу планову ревакцинацію дорослих за віком та епідпоказаннями, які раніше були щеплені, проводять АДП-М у віці 26 років з подальшою плановою ревакцинацією АДП-М з мінімальним інтервалом 10 років від попереднього щеплення АДП-М.
При виникненні осередку інфекції
Для профілактики дифтерії при виникненні осередку інфекції контактні особи залежно від їх вакцинального статусу підлягають негайній імунізації:
- нещеплені особи повинні одержати первинний вакцинальний комплекс (вакцинація та перша ревакцинація) препаратами згідно з віком;
- особи, які підлягають ревакцинації згідно Календарем у поточному році, повинні негайно отримати чергову ревакцинацію;
- особи, імунізовані згідно з цим Календарем, повинні отримати додаткову дозу дифтерійного анатоксину або АДП-М анатоксину залежно від віку, якщо після останнього щеплення проти дифтерії пройшло не менше року.
Наявність вакцин в Україні
За даними Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, на 1 січня 2018 р. в Україні наявні 2,7 млн доз вакцини АКДП, 700 тис. доз АДП та 6,1 млн доз АДП-М.
За 11 міс 2017 р. 45,4% дітей віком 18 міс отримали три дози вакцини АКДП і ревакцинацію, 38,7% дорослих захищені від дифтерії вакциною АДП-М.
Для лікування дифтерії в Україні наявні 900 доз протидифтерійної сироватки, які як гуманітарну допомогу Україна отримала наприкінці 2017 р. Препарати мають сертифікат якості GMP, що гарантує, що продукція постійно виробляється і контролюється за стандартами якості, які відповідають її призначенню, та відповідно до вимог реєстраційного досьє. Також на 2018 р. МОЗ України заклало у бюджет 40,2 млн грн. для закупівлі сироваток та імуноглобулінів для лікування хворих на інфекційні захворювання, що супроводжуються високим рівнем смертності, серед яких і дифтерія. Препарати будуть придбані через міжнародні організації, наразі відбувається здійснення закупівель.
Дифтерія небезпечна тим, що без негайного введення сироватки близько 50% хворих можуть померти, навіть із сироваткою залишається ризик смерті до 20%.
Статистика
Захворювання на дифтерію поширене в усьому світі. Максимальна кількість випадків зазвичай припадає на осінньо-зимовий період.
Під час епідемії дифтерії в Україні з 1991 до 1998 р., спричиненої низьким охопленням дітей вакцинацією та відсутністю ревакцинації дорослих, захворіли близько 20 тис. людей, 696 із них померли.
За останні роки в Україні зареєстровано поодинокі випадки захворювання на дифтерію: 2011 р. — 8 (серед них — 2 дітей), 2012 р. — 5 (серед них — 1 дитина), 2013 р. — 6 (серед них — 2 дитини), 2014 р. — 4 (серед них — 1 дитина), 2015 р. — 2 (серед них — 1 дитина), 2016 р. — 4 дорослих (1 — в Івано-Франківській області, 1 — в Одеській і 2 — у місті Києві).
За 11 міс 2017 р. випадків захворювання на дифтерію не зафіксовано. Летальних випадків за цей період не було.
Прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами phc.org.ua
