Вплив препарату Езафосфіна на перебіг серцевої недостатності у післяінфарктний період

Вступ

Хронічна серцева недостатність — одне із найчастіших ускладнень після перенесеного інфаркту міокарда (ІМ), що призводить до стійкої втрати працездатності, зниження якості життя пацієнтів та зумовлює медико-соціальну значущість цієї проблеми на території України та в усьому світі (Пархоменко О.М., 2009). За даними національних реєстрів та епідеміологічних досліджень різних європейських країн встановлено, що приблизно 50% таких пацієнтів помирають протягом наступних 4 років, а близько 40% повторно госпіталізують у стаціонар із приводу прогресування СН протягом 1-го року (Європейське товариство кардіологів, 2008; Пархоменко О.М., 2009; Лазоришинець В.В. та співавт., 2016).

Вищезазначене зумовлює актуальність проведення подальших досліджень патогенетично обґрунтованих заходів щодо запобігання прогресуванню серцевої недостатності (СН) у хворих, які перенесли гострий ІМ, що базуються на сучасних досягненнях фармакології.

Одним із новітніх препаратів на фармакологічному ринку України є Езафосфіна — D-фруктозо-1,6-дифосфат (fructose-1,6-diphosphate — FDP) — продукт, який утворюється при розпаді вуглеводів у процесі утворення енергії та її кумуляції у вигляді макроергічного фосфатного зв’язку аденозинтрифосфату (АТФ) (Janz T.G. et al., 1991; Цорин И.Б., Чичканов Г.Г., 2004; Горбачева И.А. и соавт., 2010).

Розвиток СН призводить до формування хибного кола: стан хронічної гіпоксії порушує та сповільнює процес гліколізу зі зменшенням утворення енергетичного субстрату АТФ, що, у свою чергу, зумовлює перехід на анаеробний гліколіз, який призводить до необоротного аутолізу та прогресування СН. Одним із шляхів запобігання переходу на анаеробну продукцію АТФ є застосування антигіпоксантів — препаратів, які зменшують потребу міокарда у кисні шляхом оптимізації енергетичного обміну (Горбачева И.А. и соавт., 2010; Лукьянова Л.Д., 2011).

При вивченні ланцюгової реакції гліколізу встановлено, що найбільше часу та субстрату АТФ витрачається на перетворення глюкози саме на FDP. Таким чином, шляхом оптимізації енергетичного обміну в умовах хронічної гіпоксії на фоні СН є забезпечення енерговитрат за рахунок доставки FDP в організм у готовому вигляді (Markov A.K. et al., 1980; Galzigna L. et al., 1989; Janz T.G. et al., 1991).

Мета дослідження — вивчення впливу FDP на клінічний перебіг СН на фоні базової терапії.

Об’єкт і методи дослідження

У дослідження включено 111 хворих (середній вік — 59,9±5,19 року), які протягом останніх трьох років перенесли проникаючий ІМ і були госпіталізовані у кардіологічний стаціонар із приводу прогресування СН.

У дослідження включено 48 (43,2%) пацієнтів із СН ІІА та 63 (56,7%) — із СН ІІБ стадії, згідно із класифікацією СН за М.Д. Стражеском та В.Х. Василенком. За результатами 6-хвилинного тесту ходьби І функціональний клас (ФК) СН встановлено у 3 (2,7%) хворих, ІІ ФК — у 58 (52,2%), ІІІ ФК — у 35 (31,5%), ІV ФК — у 4 (3,6%) хворих.

Виключенню із дослідження підлягали пацієнти зі спадковою непереносимістю фруктози, гіперфосфатемією, нирковою недостатністю, термінальною стадією СН, тяжкою супутньою патологією у стадії декомпенсації, підвищеною чутливістю до діючої речовини або допоміжної речовини препарату Езафосфіна.

Термін спостереження становив 7–10 днів.

Відповідно до результатів ультразвукового дослідження (УЗД) серця, пацієнтів розподілили на 4 групи. До складу 1-ї (n=28) та 2-ї груп (n=25) увійшли хворі на СН зі зниженою систолічною функцією лівого шлуночка (ЛШ) (фракція викиду (ФВ) <40%). Пацієнти 1-ї групи отримували базову терапію, хворим 2-ї групи додатково призначено препарат Езафосфіна за схемою. До 3-ї (n=30) і 2-ї групи (n=28) увійшли хворі на СН зі збереженою ФВ ЛШ (>40%), пацієнтам 3-ї групи призначено базову терапію, а хворі 4-ї групи додатково до базової терапії отримували препарат Езафосфіна.

Базова терапія включала ацетилсаліцилову кислоту, клопідогрел, статин, інгібітор аденозинперетворювального ферменту, еплеренон, петльові діуретики, при еуволемічному стані — блокатори β-адренорецепторів.

Препарат Езафосфіна призначали за такою схемою: 1-й день — 10 г внутрішньовенно краплинно, наступні 2 дні — по 5 г внутрішньовенно краплинно.

Ефективність досліджуваної терапії оцінювали за динамікою клінічних проявів СН (задишка, прискорене серцебиття, наявність периферичних набряків), даних фізикального обстеження, динамікою тесту 6-хвилинної ходьби та результатами УЗД серця у 1-й день госпіталізації та після лікування.

Результати та їх обговорення

При госпіталізації у стаціонар у 100% випадків всі досліджувані пацієнти скаржилися на задишку при незначному фізичному навантаженні. У середньому за шкалою Борга (Європейське товариство кардіологів, 2008) ступінь задишки відповідав 6 балам. Прискорене серцебиття та набряки нижніх кінцівок відзначали в більшості пацієнтів 1-ї та 2-ї груп на фоні зниженої систолічної функції ЛШ. У динаміці спостереження в усіх хворих виявлено достовірно позитивну динаміку клінічних проявів СН незалежно від призначеного лікування та рівня ФВ ЛШ (табл. 1).

Таблиця 1. Динаміка клінічних проявів СН в учасників дослідження, n (%)

При порівнянні динаміки клінічних симптомів СН у хворих 1-ї та 2-ї груп на фоні зниженої систолічної функції ЛШ виявлено достовірне зменшення задишки в 1,6 раза, прискореного серцебиття та набряків — у 2 і 1,7 раза відповідно у хворих 2-ї групи на фоні застосування препарату Езафосфіна. У хворих 3-ї та 4-ї груп зі збереженою ФВ ЛШ достовірної різниці у динаміці клінічних симптомів СН не виявлено (див. табл. 1).

За даними 6-хвилинного тесту ходьби зафіксовано підвищення толерантності до фізичного навантаження у всіх досліджуваних пацієнтів на фоні базисної терапії СН незалежно від додавання препарату Езафосфіна. У більшості пацієнтів 2-ї, 3-ї та 4-ї груп відзначено підвищення ФК СН на два ступені, на відміну від пацієнтів 1-ї групи, в яких виявлено підвищення ФК СН не більше ніж на один ступінь у динаміці лікування.

Таким чином, додавання препарату Езафосфіна до базової терапії у хворих на СН зі зниженою систолічною функцією ЛШ після перенесеного ІМ сприяє достовірному регресу клінічної симптоматики та підвищенню толерантності до фізичного навантаження. У пацієнтів зі збереженою систолічною функцією ЛШ застосування препарату Езафосфіна не привело до бажаного достовірного клінічного ефекту.

У динаміці лікування в учасників дослідження достовірних змін ФВ ЛШ не виявлено, але у пацієнтів 2-ї групи зі зниженою систолічною функцією ЛШ відзначена тенденція до збільшення ФВ ЛШ в 1,2 раза на фоні додавання до складу базової терапії препарату Езафосфіна (табл. 2).

Таблиця 2. Динаміка ФВ ЛШ за даними УЗД серця у хворих на СН

Висновки

1. Застосування стандартної базової терапії СН у досліджуваній категорії пацієнтів достовірно зменшує вираженість клінічних проявів СН як зі збереженою, так і зі зниженою систолічною функцією ЛШ.

2. Додавання препарату Езафосфіна до складу комплексної терапії СН у хворих, які перенесли ІМ, сприяє більш вираженому регресу клінічних симптомів СН та підвищенню толерантності до фізичного навантаження на фоні зниженої систолічної функції ЛШ, що позитивно корелює (r>0,73) зі збільшенням ФВ ЛШ, згідно з даними УЗД серця.

3. Достовірна клінічна ефективність препарату Езафосфіна у пацієнтів із СН зі збереженою систолічною функцією ЛШ не доведена.

Список використаної літератури

• Горбачева И.А., Сычева Ю.А., Слепнева Л.В. (2010) Возможности антигипоксантной терапии в лечении больных ишемической болезнью сердца. Профил. клин. мед., 2(35): 166–176.
• Європейське товариство кардіологів (2008) Діагностика серцевої недостатності (рекомендації з діагностики та лікування гострої та хронічної серцевої недостатності Європейського товариства кардіологів. Мистецтво лікування, 8(54): 19–28.
• Лазоришинець В.В., Руденко К.В., Кравчук Б.Б. (2016) Кардіотранс­плантація та сучасні методи лікування тяжкої хронічної серцевої недостатності. Серцева недостатність, 1: 5–14.
• Лукьянова Л.Д. (2011) Современные проблемы адаптации к гипоксии. Сигнальные механизмы и их роль в системной регуляции. Патолог. физиолог. эксперим. терапия, 1: 2–18.
• Пархоменко О.М. (2009) Клінічні рекомендації з діагностики та лікування гострої серцевої недостатності. Укр. кардіол. журн., 4–36.
• Цорин И.Б., Чичканов Г.Г. (2004) О противоишемическом и антиаритмическом действии препарата Эзафосфина. Эксперим. клин. фармакология, 34: 16–18.
• Galzigna L., Rizzoli V., Bianchi M. et al. (1989) Some effects of fructose-1,6-diphosphate on rat myocardial tissue related to a membrane-stabilizing action. Cell Biochem. Funct., 7(2): 91–96.
• Janz T.G., Leasure J., Olson J.E. (1991) The effects of fructose-1,6-diphosphate on myocardial damage in acute coronary artery occlusion. Resuscitation, 22(1): 45–54.
• Markov A.K., Oglethorpe N.C., Blake T.M. et al. (1980) Hemodynamic, electrocardiographic, and metabolic effects of fructose diphosphate on acute myocardial ischemia. Am. Heart J., 100(5): 639–646.

Адреса для листування:
Ігор Миколайович Скрипник
36011, Полтава, вул. Шевченка, 23
Вищий державний навчальний
заклад України «Українська медична
стоматологічна академія»,
кафедра внутрішньої медицини № 1

Одержано 07.02.2017