Вегетативні розлади у пацієнтів із гіпертонічною хворобою: діагностика та медикаментозна корекція

21 квітня 2009
12522
Резюме

У 42 пацієнтів із гіпертонічною хворобою вивчено вплив Ноофену, що додавався до антигіпертензивної терапії, на вегетативні розлади, варіабельність серцевого ритму (ВСР) і добовий профіль артеріального тиску (АТ). Встановлено покращання показників добового моніторингу АТ, що проявлялося в достовірному зменшенні варіабельності АТ, порівняно з контрольною групою. Зареєстрована нормалізація вегетативного балансу та ВСР, що асоціювалося з позитивною динамікою клінічних проявів вегетативної дисфункції. Отримані результати дозволяють рекомендувати препарат Ноофен для корекції вегетативних розладів пацієнтів із гіпертонічною хворобою.

Вступ

Вегетативні розлади — термін, що об’єднує різноманітні за походженнями і проявами порушення вегетативних функцій організму, що зумовлені розладнанням їх нейрогенної регуляції (Вейн А.М., 1998). В основі патогенезу вегетативної дисфункції лежить порушення інтегративної діяльності надсегментарних вегетативних структур (лімбіко- ретикулярного комплексу), в результаті чого розвивається дезінтеграція вегетативних, емоційних, сенсомоторних, ендокринно-вісцеральних співвідношень, а також циклу сон — активність. За даними епідеміологічних досліджень біля 80% популяції страждають на ті чи інші порушення, що клінічно проявляються у вигляді вегетативної дисфункції. Вегетативна (автономна) нервова система (АНС) бере активну участь у процесах адаптації та патогенезі більшості соматичних захворювань, тому оцінка її стану відіграє важливу роль у комплексній терапії практично усякої соматичної патології (Морозова О.Г., 2008).

Дисбаланс ланок АНС з підвищенням активності симпатичного та пригніченням парасимпатичного відділів є закономірною реакцією симпатоадреналової системи (САС) на стрес та одним з патогенетичних механізмів виникнення серцево-судинних (СС)-захворювань, в тому числі й становлення гіпертонічної хвороби (ГХ) (Galinier M. et al., 2000; Lucini D. et al., 2002a, b; Коваленко В.Н. та співавт., 2006). Активація САС призводить до змін в системі нейрогуморальної регуляції (НГР), що відіграє одну з ключових ролей в системі контролю артеріального тиску (АТ) і підтриманні гомеостазу кровообігу (Brook R.D., Julius S., 2000). Одним з методів оцінки стану НГР є аналіз варіабельності серцевого ритму (ВСР), який дозволяє охарактеризувати загальну активність регуляторних механізмів, співвідношення між симпатичним і парасимпатичним відділами АНС та в достатній мірі оцінити параметри, що характеризують вплив АНС на структуру серцевого ритму (Яблучанский Н.И., Бильченко А.В., 1999; Баевский P.M., Иванов Г.Г., 2001; Коркушко О.В. и соавт., 2002). Зниження ВСР у пацієнів із СС-патологією — прогностично несприятливий фактор, що визначає ризик прогресування захворювання і раптової смерті (Kikuya M. et al., 2000; Воронков Л.Г., Богачова Н.В., 2004).

Клінічні прояви вегетативної дистонії у кардіологічних хворих, в основі яких лежить системний дефект вегетативної регуляції, поліморфні й відображають дисфункцію багатьох органів і систем організму, але найчастіше проявляються у вигляді емоційно- вегетативних порушень, серцебиття, аритмії, кардіалгії, роздратованості, внутрішнього напруження, тривоги, зниження працездатності, порушень сну та інших і, як правило, супроводжують органічну патологію СС-системи (Коваленко В.Н. та співавт., 2006).

Фармакологічна корекція вегетативної активності та нормалізація впливу АНС на діяльність серця може допомогти знизити рівень стресу у пацієнтів із СС-захворюваннями, в тому числі й при ГХ, у становленні та прогресуванні якої стрес відіграє одну з провідних ролей. У комплексній терапії цих хворих найчастіше застосовують седативні засоби, анксіолітики (транквілізатори), нейролептики, ноотропи, антидепресанти (Долженко М.Н., 2007). Однак слід зазначити, що багатьом з цих препаратів притаманні властивості, які можуть викликати міорелаксацію, загальмованість, зниження мислення, сонливість, що обмежує їх застосування, особливо на амбулаторному етапі лікування, а також у пацієнтів, які ведуть активний спосіб життя. Також є ризик небажаних взаємодій психотропних засобів із препаратами стандартної терапії СС-патології (Вейн А.М., 1998). На сьогодні не існує єдиної думки щодо лікування вегетативних порушень у пацієнтів із ГХ. Безпосередня участь АНС у становленні й прогресуванні ГХ зумовлює необхідність комплексного підходу до лікування пацієнтів із ГХ: терапія має бути спрямована не тільки на зниження АТ, а і впливати на нормалізацію вегетативної регуляції СС-діяльності. Відновлення балансу між симпатичним і парасимпатичним відділами АНС дозволить попередити ускладнення та покращити якість життя пацієнтів із ГХ. Вкрай важливим при визначенні терапевтичної стратегії є поняття як основних патогенетичних ланок вегетативних розладів, так і ефективності й безпеки лікарських засобів, що пропонуються. Система гамма- аміномасляної кислоти (ГАМК) головного мозку бере участь у центральній регуляції кровообігу, при її активації спостерігається пригнічення симпатичної активності, зниження АТ (Громов Л., 2001). Послаблення ГАМК- ергічних процесів — суттєва ланка розвитку хронічного збудження, і, відповідно, подальшого виснаження нейрональних структур мозку за умов постійного стресорного впливу (Бурчинський С.Г., 2004). Тому корекцію таких порушень необхідно проводити препаратами, що впливають на ГАМК- ергічну передачу, але є цілком безпечними при застосуванні. Певний інтерес з цієї точки зору становить препарат Ноофен — гідрохлорид бета-феніл-ГАМК, що володіє ноотропними, протитривожними, вегетостабілізувальними та іншими властивостями, але не має тих побічних ефектів, що притаманні класичним транквілізаторам та ноотропам (Монастырский Ю.И. и соавт., 2007). Однак вплив Ноофену на прояви вегетативної дисфункції, показники ВСР, параметри добового моніторингу АТ у пацієнтів з ГХ не вивчені й потребують подальшого аналізу.

Мета дослідження — оцінити клінічні прояви вегетативної дисфункції, параметри ВСР та добового моніторингу АТ у пацієнтів із ГХ та їх динаміку під впливом комбінованої терапії з застосуванням Ноофену.

Об’єкт і методи дослідження

Проведено обстеження 42 пацієнтів із ГХ (16 чоловіків та 26 жінок віком від 35 до 70 років, середній вік — 54,2±6,3 року). ГХ ІІ стадії діагностовано у 35 (83,3%) пацієнтів, ІІІ стадії — у 7 (16,7%). Поєднання ГХ з ішемічною хворобою серця було у 19 (45,2%) учасників дослідження: стабільна стенокардія напруження ІІ функціонального класу (ФК) — у 11 (26,2%) осіб, стабільна стенокардія напруження ІІІ ФК — 5 (11,9%), перенесений інфаркт міокарда (ІМ) в анамнезі — 3 (7,1%). Переважна більшість (32 (76,2%)) пацієнтів мали артеріальну гіпертензію (АГ) 2-го ступеня, 10 (23,8%) — АГ 3-го ступеня. Хронічна серцева недостатність (ХСН) I стадії (за класифікацією М.Д. Стражеска і В.Х. Василенка (1935 р.) I–II ФК (за критеріями Нью-Йоркської асоціації серця (NYHA)) була діагностована у 25 (59,5%) пацієнтів, IIА стадії II–III ФК — у 6 (14,3%). Гіпертензивна енцефалопатія І–ІІ стадії верифікована у 18 (42,9%) хворих. Тривалість АГ становила в середньому 11,5±5,6 року. Діагноз ГХ встановлювали згідно з рекомендаціями Української асоціації кардіологів (Свіщенко Є.П. та співавт., 2008) і клінічним рекомендаціям Європейського товариства гіпертензії та Європейського товариства кардіології (Mancia G. et al., 2007). У дослідження не включали пацієнтів із ГХ, які перенесли ІМ або гостре порушення мозкового кровообігу менше як 6 міс тому, у яких на момент обстеження були виявлені захворювання печінки або нирок з порушенням функції, цукровий діабет, вади серця, ХСН ІІБ–ІІІ стадії, хронічна обструктивна хвороба легень, дихальна недостатність.

Початку терапії передував скринінг, ретельний збір скарг та анамнезу, консультації суміжних спеціалістів: окуліста і невролога, отримання інформованої згоди пацієнта на участь у дослідженні. Хворим проводили обстеження і призначали лікування через 48 год після відміни попередньої антигіпертензивної терапії.

Пацієнтам основної (1-ї) групи призначали гіпотензивну терапію, що складалася з сучасних антигіпертензивних препаратів першої лінії: інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, антагоністів кальцію, блокаторів бета- адренорецепторів, діуретиків в індивідуально підібраних дозах. Крім антигіпертензивної терапії хворі основної групи приймали Ноофен (фенібут, виробництва АТ «Олайнфарм», Латвія) в добовій дозі 750 мг, поділеній на 3 прийоми: по 1 таблетці 250 мг 3 рази на добу після прийому їжі. Термін прийому Ноофену становив 8 тиж.

Групу порівняння (2-га група) становили 42 пацієнти з ГХ, що не різнилися за віком, статтю і тривалістю АГ від хворих основної групи. Хворі 2-ї групи отримували адекватну антигіпертензивну терапію, що була індивідуально підібрана та не відрізнялася за складом гіпотензивних лікарських засобів від терапії, яку отримували пацієнти 1-ї групи, але пацієнти 2-ї групи не отримували Ноофен.

Контрольна група включала 30 практично здорових осіб аналогічного віку і статі.

Всім хворим, включеним в дослідження, проводили клініко- біохімічне обстеження в повному обсязі за сучасними вимогами до призначення лікування та через 12 тиж від початку терапії.

Оцінку ефективності лікування проводили на підставі динаміки АТ («дуже добре» — через 2 міс лікування рівень офісного АТ не перевищував 140/90 мм рт. ст.; «добре» — через 8 тиж спостереження систолічний АТ (САТ) знижувався на 10 мм рт. ст. і більше, а діастолічний АТ (ДАТ) — на 5 мм рт. ст. і більше; «незадовільно» — зниження САТ менше ніж на 10 мм рт. ст. і/чи зменшення ДАТ менше ніж на 5 мм рт. ст.), а також на підставі суб’єктивних скарг хворого: головного болю, запаморочення, болю в ділянці серця, загальної слабкості, підвищеної втомлюваності, емоційної лабільності, роздратованості, тривоги, порушень сну.

Сприйняття призначеного лікування оцінювали таким чином: «відмінно» — побічні явища протягом періоду спостереження не виникали, «добре» — побічні явища, що з’являлися, не викликали потреби у відміні препарату, «незадовільно» — побічні явища вимагали відміни призначеного лікування.

Перед призначенням комбінованої терапії і по закінченню дослідження всім пацієнтам, а також особам контрольної групи проводили добовий моніторинг артеріального тиску (ДМАТ) в реальних життєвих умовах за допомогою амбулаторної системи регістрації АТ — АВРМ-04 («Meditech», Угорщина). АТ вимірювали через кожні 15 хв в денний період доби (з 6-ї до 24-ї години) і через 30 хв — в нічний (з 24-ї до 6-ї години). Визначалися середні значення САТ і ДАТ за добу, в активний і пасивний періоди, показник «навантаження тиском» (індекс часу гіпертензії), варіабельність АТ, ступінь нічного зниження АТ і величина його ранкового підйому (Дзяк Г.В. и соавт., 2005).

Ступінь тяжкості вегетативної дисфункції визначали за допомогою опитувальника- анкети О.М. Вейна з визначенням кількості балів перед лікуванням та після нього, що заповнювалася пацієнтом самостійно. Сума балів, що перевищувала 15, свідчила про наявність вегетативної дисфункції (Вейн А.М., 1998).

Вегетативний статус визначали на підставі аналізу ВСР за 5-хвилинним записом кардіоінтервалограми в стані розслабленої активності в горизонтальному положенні і при вільному диханні після 15 хв адаптації (Ибатов А.Д., 2004). Реєстрацію ВСР проводили за допомогою комп’ ютерного електрокардіографа Cardiolab 2000. Стан НГР оцінювали методом часового і спектрального аналізу ВСР, згідно з рекомендаціям Комітету експертів Європейського товариства кардіологів і Північноамериканського товариства стимуляції і електрофізіології (Task Force of the European Society of Cardiology and the North American Society of Pacing and Electrophysiology, 1996). При цьому вивчались такі показники кардіоінтервалограми: частотні — стандартні відхилення середнього значення інтервалів R–R (SDNN) і квадратний корінь із середнього квадратів різниць послідовних інтервалів R–R (rMSSD), відсоток послідовних інтервалів R–R , різниця між якими перевищує 50 мс (pNN50) та спектральні — загальну потужність спектра — ТР і її складові у доменах дуже низьких частот (0,003–0,05 Гц) — VLF, мс2), низьких (0,05–0,15 Гц) — LF та високих (0,15–0,4 Гц) частот — HF, що відображають відповідно гуморальну, симпатичну та парасимпатичну регуляцію, а також співвідношення (LF/HF, од.) (Ибатов А.Д., 2004). Згідно з даними Р.М. Баєвського та Г.Г. Іванова (2001), індекс вагосимпатичної взаємодії LF/HF відображає зсув симпато- парасимпатичного балансу в бік переваги симпатичної або парасимпатичної активності.

Статистичні розрахунки проводили з використанням пакетів прикладних програм Microsoft Excel, Statistica for Windows 6.0. Середні значення відображали у вигляді Ме (ІІ), де Ме — медіана, ІІ — інтерквартильний інтервал. Визначення достовірності відмінностей між групами проводили за допомогою тесту Манна — Уїтні, у групах до та після лікування — методом непараметричної статистики за Вілкоксоном. Порівняльний аналіз відмінностей проводили за критерієм χ2 (Лапач С.Н. та співавт., 2001).

Результати та їх обговорення

Проведені нами дослідження свідчать про те, що у пацієнтів із ГХ відбувається порушення вегетативної регуляції СС діяльності. Згідно з отриманими нами даними за результатами опитування у 92,3% пацієнтів із ГХ спостерігаються клінічні симптоми вегетативної дисфункції. До початку лікування більшість хворих скаржились на відчуття емоційного напруження, лабільність настрою, підвищену дратівливість, тривогу, порушення сну, підвищену втомлюваність, серцебиття, перебої в роботі серця та симптоми кардіалгії, зумовлені негативними емоційними впливами. Загальна сума балів, розрахованих за допомогою анкети-опитувальника О.М. Вейна (1998), перевищувала 15 і становила в середньому 45,0 (23,0; 54,0). Після проведеного лікування Ноофеном у більшості хворих основної групи відзначали зменшення або повне усунення тривоги, емоційного напруження, нормалізацію сну, зменшення кардіалгії, серцебиття та перебоїв у роботі серця на відміну від групи порівняння. Динаміка клінічних проявів вегетативної дисфункції під впливом лікування наведена в табл. 1.

Таблиця 1  

Клінічні ознаки вегетативної дисфункції (за анкетою-опитувальником О.М. Вейна, 1998) та їх динаміка під впливом лікування

 

№ з/п

Клінічні ознаки

1-ша (основна) група (n=42)

2-га (порівняння) група (n=42)

До лікування

n (%)

Після лікування

n (%)

Δ,%

До лікування

n (%)

Після лікування

n (%)

Δ,%

1

Схильність до почервоніння чи блідості обличчя при будь-якому хвилюванні

30

(71,4)

7

(16,7)

–76,7

28

(66,7)

24

(57,1)

–14,3

2

Оніміння чи похолодіння пальців кистей, стоп

28

(66,7)

8

(19,0)

–71,4

25

(59,5)

21

(50,0)

–16,0

3

Чи буває зміна забарвлення пальців кистей, стоп

29

(69,0)

8

(19,0)

–72,4

25

(59,5)

20

(47,6)

–20,0

4

Відчуття серцебиття, «завмирання», «зупинки» серця

39

(92,9)

5

(11,9)

–87,2

38

(90,5)

30

(71,4)

–21,1

5

Підвищена пітливість («постійна» чи «при хвилюванні»)

31

(73,8)

7

(16,7)

–77,4

32

(76,2)

23

(54,8)

–28,1

6

Відчуття утруднення дихання («нестачі повітря», прискорене дихання)

36

(85,7)

3

(7,1)

–91,7

35

(83,3)

25

(59,5)

–28,6

7

Порушення функції травної системи (схильність до запорів, проносів, здуття живота, біль)

15

(35,7)

2

(4,8)

–86,7

15

(35,7)

14

(33,3)

–6,7

8

Відчуття млості (випадки непритомності або відчуття, що можете знепритомніти)

18

(42,9)

1

(2,4)

–94,4

16

(38,1)

10

(23,8)

–37,5

9

Напади головного болю (дифузний головний біль або «половина» голови, «вся голова», біль стискаючого або пульсуючого характеру)

41

(97,6)

4

(9,5)

–90,2

41

(97,6)

21

(50,0)

–48,8

10

Зниження працездатності, швидка втомлюваність

40

(95,2)

3

(7,14)

–92,5

40

(95,2)

22

(52,4)

–45,0

11

Порушення сну (труднощі засинання, поверхневий, неглибокий сон з частими пробудженнями, відчуття «нестачі сну», втомленість при пробудженні ранком

39

(92,9)

1

(2,4)

–97,4

38

(90,5)

32

(76,2)

–15,8

Δ, % — ступінь зміни показників у відсотках до вихідних значень.

*Вірогідність відмінностей показників щодо контрольної групи при р<0,05; Δ, % — ступінь зміни показників у відсотках до вихідних значень; Р1, Р2 — вірогідність відмінностей показників до та після лікування в одній групі; Р1–2 — вірогідність відмінностей показників після лікування між різними дослідженими групами; ВСАТ, ВДАТ — варіабельність САТ і ДАТ відповідно; ДІСАТ, ДІДАТ — добовий індекс САТ і ДАТ відповідно.

Загальна кількість балів за анкетою-опитувальником О.М. Вейна після проведеного лікування становила 16,3 (12,5; 23,8) в основній групі проти 35,2 (22,4; 48,6) у групі порівняння (р<0,05). Отримані дані свідчать про практичне усунення клінічних проявів вегетативної дисфункції під впливом комбінованої терапії з застосуванням Ноофену.

Необхідно зазначити, що в процесі лікування Ноофеном нами відзначено зменшення клінічних проявів гіпертензивної енцефалопатії: покращання пам’яті на теперішні події, зменшення забутливості, підвищення концентрації уваги, зменшення відчуття головного болю та шуму в вухах, запаморочення, загальної слабкості, втомлюваності та порушень сну. Отримані дані можуть бути зумовлені наявністю в Ноофену ноотропної, нейропластичної та нейропротекторної дії завдяки його унікальним фармакологічним властивостям (Громов Л., 2001; Бурчинський С.Г., 2004).

За даними наших досліджень, комбінована терапія з застосуванням Ноофену у пацієнтів із ГХ знижувала ступінь вегетативного дисбалансу як за даними шкали вегетативної дисфункції (анкети- опитувальника О.М. Вейна), так і за результатами дослідження ВСР до та після проведеного лікування (табл. 2).

Таблиця 2  

Динаміка показників ВСР під впливом різних варіантів терапії

 

Показник ВСР

1-ша група (основна: антигіпертензивна терапія + Ноофен)

(n=42)

2-га група (порівняння: антигіпертензивна терапія)

(n=42)

Р1–2

До лікування

Після лікування

Δ, %

Р1

До лікування

Після лікування

Δ, %

Р2

SDNN, мс

79*

(41; 104)

108*

(75; 149)

+36,7

0,0002

94*

(41; 135)

96*

(48; 157)

+2,1

0,49

0,0007

rMSSD, мс

48

(32; 73)

59

(44; 99)

+22,9

0,041

40

(33; 92)

38 (31; 49)

–5,0

0,32

<0,0001

pNN50, %

14*

(10; 36)

18

(9; 37)

+28,6

0,008

19

(11; 35)

21 (19; 26)

+10,5

0,26

0,020

VLF, мс2

1252

(974; 2089)

1021

(913; 1525)

–18,5

0,062

1286

(997; 2250)

1014

(905; 1449)

–21,2

0,058

0,11

LF, мс2

1118

(887; 1288)

1007

(870; 1245)

–9,9

0,48

1031

(818; 1301)

1028

(770; 1215)

–0,3

0,91

0,33

HF, мс2

458*

(235; 784)

672

(592; 915)

+46,7

0,003

492*

(328; 612)

476*

(304; 646)

–3,3

0,28

<0,0001

LF/HF, од.

2,44*

(1,67; 2,86)

1,53

(1,12; 1,84)

–37,3

0,012

2,13*

(1,62; 2,78)

2,19*

(1,66; 2,83)

+2,8

0,31

<0,0001

*Вірогідність відмінностей показників щодо контрольної групи при р<0,05; Δ, % — ступінь зміни показників у відсотках до вихідних значень; Р1, Р2 — вірогідність відмінностей показників до та після лікування в одній групі; Р1–2 — вірогідність відмінностей показників після лікування між дослідженими групами.

Проведена оцінка ВСР у пацієнтів із ГХ до призначення терапії виявила наявність дисбалансу АНС, що проявлялося зниженням загальної активності вегетативної нервової системи (значення показника SDNN), підвищення тонусу симпатичної ланки АНС на фоні пригнічення активності парасимпатичного відділу (HF) та порушення симпато-вагального балансу (LF/HF). Зниження вагусної активності по відношенню до СС-системи і домінування симпатичних впливів можна розглядати як прогностично несприятливий фактор ризику електричної нестабільності серця. Реакція АНС, що супроводжується зниженням високочастотного компонента, на сьогодні розглядається як один з маркерів раптової смерті. Отримані дані збігаються з результатами інших дослідників і свідчать про суттєвий вплив АНС на становлення і перебіг захворювання, а також про напруження регуляторних систем у пацієнтів із ГХ (Lucini D. et al., 2002a; Коваленко В.Н. та співавт., 2006). Після проведеного лікування із застосуванням Ноофену визначено покращання часових і спектральних показників ВСР, що проявлялося суттєвим підвищенням загальної ВСР (SDNN) на 36,7% (р=0,0002), значним підвищенням активності парасимпатичної ланки: величини rMSSD — на 22,9% (р<0,05), компонента HF — на 46,7% (р=0,003) та достовірним зниженням симпато- вагального індексу LF/HF на 37,3% (р=0,012) до рівня в контрольній групі у здорових осіб. У групі порівняння, хворі якої отримували індивідуально підібрану антигіпертензивну терапію, за час спостереження не виявлено будь-яких суттєвих змін показників ВСР. Отримані дані свідчать про нормалізацію симпато- вагального балансу, відновлення активності парасимпатичної ланки АНС, покращання стану вегетативної та нейрогуморальної регуляції діяльності СС-системи під впливом лікування із застосуванням Ноофену.

Хороший результат лікування (зниження АТ до цільових величин — <140/90 мм рт. ст.) був досягнутий у 36 хворих (85,7%) основної групи та у 30 (71,4%) групи порівняння, задовільний (зниження САТ більше ніж на 10% і/або ДАТ більше ніж на 5%) — у 6 (14,3%) пацієнтів основної групи та у 7 (16,7%) — групи порівняння і недостатнє зниження АТ (САТ менше ніж на 10% і/або ДАТ менше ніж на 5%) мало місце у 5 (11,9%) хворих групи порівняння. Отже, додавання Ноофену до антигіпертензивної терапії сприяє більш суттєвому і швидшому, але поступовому зниженню АТ.

Під впливом лікування спостерігалося поліпшення показників ДМАТ як в основній групі, так і в групі порівняння: зменшилися середні величини САТ і ДАТ як за 24 год (САТ доб, ДАТ доб), так і в денний (САТ ден, ДАТ ден) і нічний (САТ ніч, ДАТ ніч) періоди, істотно знизилися рівні пульсового АТ (ПАТ) (табл. 3).

Таблиця 3  

Динаміка показників добового моніторингу АТ під впливом різних варіантів терапії

 

Показник ДМАТ

1-ша група (основна: антигіпертензивна терапія + Ноофен)

(n=42)

2-га група (порівняння: антигіпертензивна терапія)

(n=42)

Р1–2

До 

лікування

Після лікування

Δ, %

Р1

До 

лікування

Після лікування

Δ, %

Р2

САТ доб,

мм рт. ст.

146,0*

(141,0; 157,0)

120,0

(114,0; 123,0)

–17,8

<0,0001

142,0*

(139,0; 155,0)

116,0

(115,0; 126,0)

–18,3

0,0002

0,48

САТ ден,

мм рт. ст.

150,0*

(143,0; 158,0)

126,0

(120,0; 130,0)

–16,0

<0,0001

147,0*

(143,0; 160,0)

124,0

(120,0; 130,0)

–15,6

0,0002

0,48

САТ ніч,

мм рт. ст.

139,0*

(130,0; 154,0)

111,0

(107,0; 116,0)

–20,1

<0,0001

136,0*

(129,0; 144,0)

111,0

(101,0; 116,0)

–18,4

0,0003

0,42

ДАТ доб,

мм рт. ст.

87,0*

(82,0; 92,0)

73,0

(65,0; 77,0)

–16,1

<0,0001

90,0*

(85,0; 94,0)

73,0

(67,0; 76,0)

–18,9

0,0002

0,37

ДАТ ден,

мм рт. ст.

92,0*

(85,0; 97,0)

76,0

(70,0; 82,0)

–17,4

<0,0001

95,0*

(91,0; 98,0)

79,0

(72,0; 82,0)

–16,8

0,0003

0,47

ДАТ ніч,

мм рт. ст.

76,0*

(69,0; 86,0)

64,0

(53,0; 71,0)

–15,8

<0,0001

82,0*

(71,0; 85,0)

62,0

(57,0; 67,0)

–24,4

0,001

0,16

ПАТ доб,

мм рт. ст.

63,0*

(58,0; 66,0)

49,0

(43,0; 52,0)

–22,2

<0,0001

60,5*

(51,0; 68,0)

46,0

(45,5; 50,5)

–24,0

0,003

0,42

ПАТ ден,

мм рт. ст.

60,0*

(56,0; 66,0)

49,0

(44,0; 52,0)

–18,3

<0,0001

61,0*

(52,0; 65,0)

47,0

(44,5; 50,0)

–23,0

0,002

0,30

ПАТ ніч,

мм рт. ст.

62,5*

(57,0; 74,0)

48,0

(40,0; 53,0)

–23,2

<0,0001

59,0*

(50,0; 73,0)

47,0

(44,0; 52,0)

–20,3

0,009

0,37

ВСАТ доб,

мм рт. ст.

16,0*

(14,0; 19,0)

14,0

(12,0; 17,0)

–12,5

0,003

16,0*

(13,0; 18,0)

14,0

(13,0; 17,0)

–12,5

0,65

ВСАТ ден,

мм рт. ст.

16,0*

(13,0; 19,0)

13,0

(11,0; 14,0)

–18,8

0,0006

15,0*

(13,0; 17,0)

14,0

(12,0; 16,0)

–6,7

0,48

0,049

ВСАТ ніч,

мм рт. ст.

13,0*

(11,0; 16,0)

12,0

(9,0; 14,0)

–7,7

0,023

12,0*

(10,0; 14,0)

12,0

(8,0; 14,0)

0,035

ВДАТ доб,

мм рт. ст.

14,0*

(12,0; 16,0)

11,0

(10,0; 14,0)

–21,4

0,010

13,0*

(12,0; 16,0)

12,5

(11,0; 14,0)

–3,8

0,39

0,009

ВДАТ ден,

мм рт. ст.

12,0*

(10,0; 16,0)

10,0

(9,0; 13,0)

–16,7

0,039

13,0*

(11,0; 17,0)

11,0

(10,0; 13,5)

–15,4

0,43

0,44

ВДАТ ніч,

мм рт. ст.

11,0*

(8,0; 13,0)

8,0

(8,0; 12,0)

–27,3

0,08

8,0

(8,0; 10,0)

9,0

(6,0; 11,0)

+12,5

0,84

<0,0001

ДІСАТ,

мм рт. ст.

6,0*

(0,0; 12,0)

11,0

(7,0; 16,5)

+83,3

0,015

9,3*

(5,5; 13,5)

11,0

(5,5; 16,5)

+18,3

0,70

<0,0001

ДІДАТ,

мм рт. ст.

13,0

(8,0; 20,0)

17,5

(10,5; 22,5)

+34,6

0,12

15,5

(11,5; 23,5)

19,0

(11,5; 27,0)

+22,6

0,45

0,11

Зменшилися «навантаження тиском» і величина ранішнього підйому АТ. Відзначено істотне наростання ступеня нічного зниження САТ на 83,3% (р=0,015) та ДАТ на 34,5% у групі хворих, які отримували Ноофен, що сприяло покращанню добового профілю АТ — збільшенню кількості хворих з нормальним добовим профілем АТ — dipper.

Виявлено позитивний вплив призначеного лікування Ноофеном на показники варіабельності АТ за даними ДМАТ, що проявлялося достовірним зменшенням підвищеної варіабельності АТ як в денний, так і в нічний періоди, порівняно з групою хворих, які не отримували додатково Ноофен (табл. 3). Відомо, що підвищення варіабельності АТ — прогностично загрозлива ознака щодо розвитку серцево-судинних ускладнень, яка відіграє важливу роль в ураженні органів-мішеней (Дзяк Г.В. и соавт., 2005).

Вивчення показників біохімічного гомеостазу не виявило негативного впливу додаткового застосування Ноофену на біохімічні показники сироватки крові. Слід зазначити, що в групі пацієнтів, які отримували Ноофен, визначено достовірне підвищення рівня загальної антиоксидантної активності на 18,4% (р=0,003) та зниження активності фактора Віллебранда на 26,5% (р<0,0001) порівняно з групою порівняння (р<0,01), що може в свою чергу позитивно вплинути на прогноз захворювання.

За даними нашого дослідження, комбінована терапія із застосуванням Ноофену у пацієнтів із ГХ позитивно впливала на якість життя, знижувала ступінь вегетативного дисбалансу як за даними шкали вегетативного тонусу (анкети- опитувальника О.М. Вейна), так і за результатами дослідження ВСР після проведеного лікування. Нормалізація симпато-вагального балансу, відновлення активності парасимпатичної ланки АНС, покращання стану вегетативної та нейрогуморальної регуляції діяльності серцево-судинної системи, суттєве зменшення варіабельності АТ, позитивні зміни біохімічного гомеостазу, значне поліпшення самопочуття хворих, відсутність небажаних побічних ефектів та добре сприйняття призначеного лікування можуть бути підставою для рекомендації щодо використання Ноофену для оптимізації терапії пацієнтів із ГХ та для медикаментозної корекції проявів вегетативної дисфункції.

Висновки

Застосування Ноофену у складі комбінованої терапії у пацієнтів із ГХ зумовлює нормалізацію емоційного стану, клінічних проявів вегетативної дисфункції та покращання якості життя пацієнтів, що супроводжується добрим сприйняттям призначеного лікування.

Терапія Ноофеном приводить до зменшення клінічних проявів гіпертензивної енцефалопатії: покращання пам’яті, підвищення концентрації уваги та поліпшення когнітивних функцій.

Прийом Ноофену пацієнтами із ГХ приводить до відновлення симпато-вагального балансу та покращання показників ВСР, що свідчить про нормалізацію вегетативної та нейрогуморальної регуляції серцевої діяльності.

Додавання Ноофену до комбінованої антигіпертензивної терапії у пацієнтів із ГХ дозволяє покращити параметри добового моніторингу АТ, що проявляється в зменшенні варіабельності АТ та нормалізації добового профілю АТ.

Під впливом комбінованої терапії з застосуванням Ноофену у пацієнтів із ГХ відбувається нормалізація вегетативних розладів, відновлення вегетативного балансу, покращання нейрогуморальної та вегетативної регуляції серцевої діяльності, зменшення варіабельності АТ та нормалізація добового профілю АТ, що знижує загальний кардіоваскулярний ризик у цих хворих. Отримані в ході дослідження дані дозволяють рекомендувати препарат Ноофен для корекції вегетативних порушень у пацієнтів із ГХ.

Продовження подальших досліджень в цьому напрямку, вивчення впливу препаратів, що володіють вегетотропними та стреспротективними властивостями на перебіг захворювання, клініко-біохімічні і вегетативні параметри, дозволить оптимізувати лікування різних категорій хворих з АГ, покращити якість життя, поліпшити прогноз і знизити ризик серцево- судинних ускладнень, що є дуже важливим для практичної ланки охорони здоров’я.

Посилання

  • 1. Баевский P.M., Иванов Г.Г. (2001) Вариабельность сердечного ритма: теоретические аспекты и возможность клинического применения. Ультразвуковая и функциональная диагностика, 3: 106–127.
  • 2. Бурчинський С.Г. (2004) Перспективи застосування нейротропних засобів як стрес- та геропротекторів: препарат Ноофен. Ліки, 3–4: 7–12.
  • 3. Вейн А.М. (ред.) (1998) Вегетативные расстройства. Клиника, диагностика, лечение. Медицина, Москва, 740 с.
  • 4. Воронков Л.Г., Богачова Н.В. (2004) Варіа­бельність ритму серця та її прогностичне значення у хворих з хронічною серцевою недостатністю. Укр. кардіол. журн., 2: 49–52.
  • 5. Громов Л.О. (2001) Фармакологічний профіль дії ГАМК-ергічних препаратів в ряду психотропних засобів. Вісн. фармакології та фармації. 11: 12–14.
  • 6. Дзяк Г.В., Колесник Т.В., Погорецкий Ю.Н. (2005) Суточное мониторирование артериального давления. Днепропетровск, 200 с.
  • 7. Долженко М.Н. (2007) Психокардиология: применение анксиолитиков в лечении сердечно-сосудистых заболеваний. Therapia, 10: 35–40.
  • 8. Ибатов А.Д. (2004) Вариабельность ритма сердца при ортопробе и показатели центральной гемодинамики у больных ишемической болезнью сердца с сопутствующей артериальной гипертензией. Рос. кардиол. журн., 1(45): 13–18.
  • 9. Коваленко В.Н., Несукай Е.Г., Дмитриченко Е.В. (2006) Вариабельность ритма сердца как показатель функции вегетативной нервной системы у больных с сердечно-сосудистыми заболеваниями. Укр. кардіол. журн., 3: 68–71.
  • 10. Коркушко О.В., Писарчук А.В., Шатило В.Б. и др. (2002) Анализ вариабельности ритма сердца в клинической практике. Київ, 192 с.
  • 11. Лапач С.Н., Чубенко А.В., Бабич П.Н. (2001) Статистические методы в медико-биологических исследованиях с использованием Excel. 2-е изд. МОРИОН, Киев, 408 с.
  • 12. Монастырский Ю.И., Серкова В.К., Кузьминова Н.В., Домбровская Ю.В. (2007) Опыт применения «Ноофена» в лечении больных нейроциркуляторной дистонией. Укр. терапевт. журн., 4: 84–87.
  • 13. Морозова О.Г. (2008) Вегетативные дисфункции в общесоматической практике. Здоров’я України, 3: 51–52.
  • 14. Свіщенко Є.П., Багрій А.Е., Єна Л.М. та ін. (2008) Рекомендації Української асоціації кардіологів з профілактики та лікування артеріальної гіпертензії. ННЦ «Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска», Київ, 55 с.
  • 15. Яблучанский Н.И., Бильченко А.В. (1999) Вариабельность ритма сердца у больных с сердечно-сосудистыми заболеваниями. Укр. кар­диол. журн., 5: 71–75.
  • 16. Brook R.D., Julius S. (2000) Autonomic imbalance, hypertension and cardiovascular risk. Am. J. Hypertens., 13(6 Pt 2): 112S–122S.
  • 17. Galinier M., Pathak A., Fourcade J. et al. (2000) Depressed low frequency power of heart rate variability as an independent predictor of sudden death in chronic heart failure. Eur. Heart J., 21(6): 475–482.
  • 18. Kikuya M., Hozawa A., Okohuba T. et al. (2000) Prognostic significance of blood pressure and heart rate variabilities: the Ohasama study. Hypertension, 36(5): 901–906.
  • 19. Lucini D., Mela G.S., Malliani A., Pagani M. (2002а) Impairment in cardiac autonomic regulation preceding arterial hypertension in humans: insights from spectral analysis of beat-by-beat cardiovascular variability. Circulation, 106(21): 2673–2679.
  • 20. Lucini D., Norbiato G., Clerici M., Pagani M. (2002 b) Hemodynamic and autonomic adjustments to real life stress conditions in humans. Hypertension, 39(1): 184–188.
  • 21. Mancia G., De Backer G., Dominiczak A. et al. (2007) 2007 Guidelines for the Management of Arterial Hypertension. J. Hypertens., 25(6): 1105–1187.
  • 22. Task Force of the European Society of Cardiology and the North American Society of Pacing and Electrophysiology (1996) Heart rate variability: standards of measurement, physiological interpretation and clinical use. Circulation, 93(5): 1043–1065.
>Вегетативные расстройства у пациентов с гипертонической болезнью: диагностика и медикаментозная коррекция

Кузьминова Наталья Виталиевна, Серкова Валентина Константиновна

Резюме. У 42 пациентов с гипертонической болезнью изучено влияние Ноофена, который добавлялся к антигипертензивной терапии, на вегетативные расстройства, вариабельность сердечного ритма (ВСР) и суточный профиль артериального давления (АД). Установлено улучшение показателей суточного мониторинга АД, что проявлялось в достоверном уменьшении вариабельности АД, по сравнению с контрольной группой. Зарегистрирована нормализация вегетативного баланса и ВСР, что ассоциировалось с положительной динамикой клинических проявлений вегетативной дисфункции. Получен­ные результаты позволяют рекомендовать препарат Ноофен для коррекции вегетативных расстройств у пациентов с гипертонической болезнью.

Ключевые слова: гипертоническая болезнь, вегетативные нарушения, вариа­бельность сердечного ритма, суточное мониторирование артериального давления, Ноофен

>Autonomic disorders in hypertensive patients: diagnostics and pharmacological correction

Kuzminova Natalya V, Serkova V K

Summary. Effects of Noophen as add-on to antihypertensive therapy was studied in 42 patients with arterial hypertension (AH) regarding the autonomic disorders, heart rate variability (HRV) and 24-h blood pressure monitoring. The improvement of 24-h blood pressure monitoring indices manifesting in blood pressure variability decrease as compared with the control group was revealed. Normalization of autonomic balance and HRV associated with the positive dynamics of clinical presentations of autonomic dysfunction was registered. The obtained results enable to recommend Noophen for autonomic disorders correction in patients with AH.

Key words: arterial hypertension, autonomic disorders, heart rate variability, 24-h blood pressure monitoring, Noophen