Володимир Опанасович Караваєв — видатний хірург, заснов­ник вітчизняної хірургії (до 200-річчя від дня народження)

У славній плеяді видатних діячів медицини видне місце займає один із засновників вітчизняної хірургії, талановитий клініцист, великий вчений Володимир Опанасович Караваєв. Він присвятив усе життя медицині, ввібравши кращі риси лікаря. Його по праву вважають достойним учнем М.І. Пирогова. В.О. Караваєв не лише розвинув ідеї свого вчителя, але й зробив вагомий внесок у різні галузі медицини. Його новаторства і по сьогодні залишаються актуальними.

Народився Володимир Опанасович 8 липня 1811 р. у старовинному російському містечку В’ятка у сім’ї заможного, багатодітного купця.

Закін­чивши у 16 років В’ятську гімназію, він стає вільним слухачем (що дозволяло самому визначатися з місцем роботи) на медичному факультеті Казанського університету. Після його закінчення у 1831 р. молодий лікар був наго­роджений срібною медаллю і одержав диплом лікаря 1-го розряду.

Справжньої хірургічної практики В.О. Караваєв у В’ятці не міг отримати, тому для удосконалення в медицині змушений був їхати до Петербурга. Деякий час працював у військово-сухопутному госпіталі, а потім влаштувався позаштатним асистентом у Маріїнській лікарні для бідних, де консультантами з хірургії були видатні петербурзькі професори X.X. Саломон та І.В. Буяльський. Саме їх блискуче, віртуозне виконання найскладніших хірургічних операцій викликало у молодого лікаря глибоку зацікавленість цим фахом і він вирішив повністю присвятити себе хірургії. У липні 1834 р. В.О. Караваєв від’їжджає до Німеччини, маючи надію знайти там відповідні умови для свого удосконалення. І ці сподівання виправдалися — поїздка стала для молодого лікаря базовим підґрунтям експериментальної практики.

Під час перебування у Берліні в клініці Грефе вперше відбулася зустріч молодих хірургів В.О. Караваєва і М.І. Пирогова, які надо­вго стануть світочами не лише російської та української, але й євро­пейської хірургії. Хоча М.І. Пирогов і В.О. Караваєв майже ровесники, але перший був уже досвідченим хірургом. Це, однак, не завадило їх дружбі: протягом року вони разом проводили заняття на трупах, вивчали підручники з хірургії і займалися накладанням пов’язок.

Караваєв, згадуючи цей період життя, пізніше написав: «З перших же днів нашого знайомства Микола Іванович порадив мені залишитися у цій спеціальності та не шукати іншої. Я прислухався до поради і тепер, через півстоліття, скажу, що його порада була вдалою. За це я завжди був йому вдячний, і збережу це почуття до кінця свого життя».

І коли у 1836 р. М.І. Пирогова було обрано на кафедру хірургії Дерптського університету, він запропонував В.О. Караваєву місце в своїй клініці. Володимир Опанасович із захопленням працює хірургом, бере участь у експериментальних дослідженнях. За порадою свого наставника починає займатися маловивченою на той час травматичною піємією, спостерігає пацієнтів із цим захворюванням, проводить досліди та розтин померлих. Результатом цієї роботи стала його дисертація «De phlebitide traumatica» («Травматичне запалення вен»), написана згідно з вимогами того часу латинською мовою, за яку Караваєву у травні 1838 р. після публічного диспуту присвоїли ступінь доктора медицини.

Звичайно працювати з М.І. Пироговим було цікаво й корисно, але Володимир Опанасович мріяв про самостійну роботу і вакантне місце.

У кінці 1838 р. Караваєв дізнався, що у Кронштадському морському госпіталі є вакантна посада хірурга. Відзначимо, що до того часу він знаходився на утриманні батька, оскільки ніде, у тому числі у військово-сухопутному госпіталі та Маріїнській лікарні для бідних, грошової винагороди за службу не отримував. Тому Володимир Опанасович хотів отримати це місце, щоб не залежати матеріально від родини. Важливе значення мало ще й те, що Кронштадський госпіталь на той час був одним із найбільших і добре оснащених медичних закладів у Росії, який мав 300 ліжок і здійснював доволі жваву хірургічну діяльність. Досить ска­зати, що в ньому працювали такі видатні хірурги, як М.І. Шеїн, І.Ф. Буш. Все це спонукало молодого хірурга докласти значних зусиль, щоб отримати цю посаду.

Після неодноразового подання прохання до вищих інстанцій В.О. Караваєва 11 березня 1839 р. було призначено у Кронштадський госпіталь ординатором. Тут проходять справжню перевірку теоретичні знання, а ще більше практичні навички В.О. Караваєва. Його природний та­лант, наполеглива праця і рідкісна цілеспрямованість дали досить вагомі результати. За рік він виконав 113 операцій (у столичних клі­ніках професори виконували по 15–30 операцій), розробив експери­ментальну методику пункції перикарда, успішно лікував цинготний випітний перикардит. Хірург Кронштадського морського госпіталю стає помітною фігурою у вітчизняній медицині, його рекомендовано медичним комітетом (Петербург) на посаду завідувача кафедри хірургії запланованого до відкриття медичного факультету Універ­ситету Св. Володимира. У поданні медичного комітету, підписаного І.Т. Спасським, зокрема, зазначалося, що призначення В.О. Кара­ваєва, який душею відданий своїй справі, професором Університету Св. Володимира можна вважати надзвичайно цінним надбанням цього навчального закладу.

24 грудня 1840 р. (тобто за 3 роки до початку читання курсу) попечитель Київ­ського навчального округу повідомив Вчену раду Університету про призначення В.О. Караваєва екстраординарним професором хірургії, яке сталося ще до відкриття медичного фа­культету. Ось як пояснив це завчасне призначення міністр освіти: «…щоб не втратити особу, яка стала відома своїми операціями і за­служила щонайбільшої хвали в лікарських колах, я визнав за потрібне призначити Караваєва тепер-таки, де він буде корисний і порадами своїми при заснуванні факультету…».

На той час молодому вченому було всього 29 років.

Отримавши повідомлення про затвердження екстраординарним професором, Караваєв подав рапорт міністру освіти С.С. Уварову із проханням дозволити йому затриматися на деякий час у Санкт-Петербурзі та Москві «для ознайомлення з порядком викладання медичних наук» у Медико-хірургічній академії та Московському університеті. На що отримав згоду.

Біля 3 міс вивчав Караваєв організацію навчального процесу, відвідував лекції, практичні заняття у клініках, радився з питань налагодження їх роботи, методик викладання з М.І. Пироговим та іншими відомими професорами: Х.Х. Саломоном, І.В. Рклицьким — в Санкт-Петербурзі; Ф.І. Іноземцевим, В.А. Басовим та А.І. Полем — у Москві. І лише добре ознайомившись із принципами та організацією навчально-методичної роботи, молодий професор їде до Києва, щоб зайняти цю відповідальну і почесну посаду.

Міністерство освіти затвердило відкриття на медичному факуль­теті Київського університету не 6, а 10 кафедр, серед яких було дві хірургічні: оперативної хірургії з хірургічною анатомією, вченням про пов’язки та хірургічною клінікою і теоретичної хірургії з оф­тальмологією.

У 1841 р. на перший курс медичного факультету був прийнятий 21 студент. В.О. Караваєв тимчасово викладав першокурсникам ен­циклопедію та методологію медицини протягом двох семестрів. Ви­кладання було зрозумілим, доступним, і хоча особливим красномовством він не відзначався, все ж зумів зацікавити студентів своїм предметом. Його лекції мали виражену практичну спрямованість. Свої думки він висловлював простими словами, уникаючи зайвих іноземних тер­мінів.

До відкриття хірургічної клініки В.О. Караваєв одночасно за­ймався практичною хірургією — в міській лікарні вперше за 38 років її існування 30-річний професор безкоштовно виконав багато дуже складних операцій. Нині важко уявити, що на той час Володимир Опанасович був єдиним хірургом не лише в Києві, але й у Київській губернії. Можна лише здогадуватись, як важко йому було, оскільки за 1 рік (з липня 1841 р. по липень 1842 р.) він виконав 180 операцій, причому без жодного смертельного випадку. А серед них були такі складні операції, як ампутація стегна і гомілки, видалення пухлин і спеціальні очні та пластичні операції. Багатьом хворим з катарактою він повернув зір.

Через 2 роки плідної роботи в Університеті Караваєву присвоїли звання ординарного професора і делегували за кордон для ознайомлення з досвідом роботи провідних західних клінік.

Протягом року (з липня 1842 р. по липень 1843 р.) В.О. Караваєв відвідав медичні заклади Берліна, Відня, Парижа, Лондона. Володимир Опанасович добре розумів, що для укомплектування клінік знадобиться багато хірургічних інструментів, в тому числі унікальних. Ось чому турбот­ливий професор попрохав Раду університету довірити йому закупівлю хірургічного інструментарію за кордоном. І вона задовольнила його прохання. Хірурги Парижа рекомендували В.О. Караваєву місцево­го майстра Метцгера, який виготовив пробний набір хірургічних інструментів власної розробки. Французький майстер дійсно показав високий клас роботи, і В.О. Караваєв отримав дозвіл на запрошення майстра до Києва, де останній працював дуже довго.

У відсутність Володимира Опанасовича більшістю голосів його було обрано деканом медичного факультету. Після повернення 18 липня 1843 р. до Києва він відразу ж приступив до роботи як декан і професор хірургічної ка­федри. Оскільки відкриття клінік було призначено на січень 1844 р., то основну увагу Володимир Опанасович приділив їх організації. Велику роботу він виконав щодо визначення обов’язків всіх праців­ників клініки — від професора до санітара. Крім того, брав безпосе­редню участь у придбанні для клінік необхідного майна. Значний обсяг роботи і ретельне ставлення В.О. Караваєва до вирішення складних питань щодо організації навчального процесу на кафедрах дещо затримали відкриття клінік. Урочисте відкриття відбулося 1 ли­стопада 1844 р. Але наполегливість В.О. Караваєва не була марною.

В усіх клініках, крім палат для хворих і санітарних блоків, були влаштовані навчальні кімнати, кабінети для професорів та ордина­торів, а в хірургічній та акушерській клініках — добре обладнані операційні.

Основою клінічного викладання В.О. Караваєв вважав заняття біля ліжка хворого у поєднанні з клінічною хірургією, досягнення­ми фізіології, оперативної хірургії, топографічної та патологічної анатомії. Найголовнішим завданням клінічного навчання він вважав практичне виховання лікаря для правильного ведення хворих. Ось чому великого значення він надавав зборові анамнезу хвороби, звертав увагу студентів на хворобливі явища, виявлені у пацієнта, визначав зв’язок між ними, вчив відрізняти одну хворобу від іншої. А вже потім робив висновок щодо доцільності оперативного втру­чання і радив, як краще скласти план лікування. Володимир Опанасо­вич постійно підкреслював студентам-медикам, що хірургічні методи лікування не можна розглядати окремо, хворого необхідно лікувати комплексно. Він приділяв увагу як показанням до операції, підготовці до неї пацієнта, так і післяопераційному періоду. «Після операції, — пише Караваєв, — завданням хірурга є розсудливе лікування рани та прооперованого».

В.О. Караваєв при викладанні дисцип­ліни «Оперативна хірургія» поєднував опис техніки операцій з клінікою, патологією і терапією.

Багато уваги приділяв Володимир Опанасович також обладнанню кафедри. У навчальній кімнаті клініки поряд із столами для лабо­раторних занять і роботи студентів із мікроскопами стояло 5 шаф з інструментами, муляжами та різноманітними препаратами.

Слід зазначити, що В.О. Караваєву довелося працювати напри­кінці 40-х років ХІХ ст., у надзвичайно реакційні часи, коли у вищих школах і гімназіях було введено військову муштру і суворий поліцейський нагляд за студентами й учнями. Як декану Володимиру Опанасовичу саме у цей складний період доводилося організовувати кафедри, клініки, складати навчальні плани, відати студентськими справами. Та завдяки великому авторитету він зміг забезпечити медичному факультету певну незалежність, чим заслужив надзвичайної популярності й пошани серед студентів.

Слава В.О. Караваєва як вченого і хірурга-практика зростала з кожним роком. Збільшувалася кількість студентів, які навчалися на медичному факультеті. Так, у 1844 р. нараховували 96, у 1845 р. — 143, у 1846 р. — 179, у 1847 р. — 213, у 1848 р. — 299 студентів. Завдяки зусиллям Володимира Опанасовича відкривалися нові клініки, що зазвичай вимагало напруженої щоденної праці.

Наприкінці 1844 р. Володимир Опанасович неодноразово звер­тався до Ради Університету з проханням звільнити його від обов’язків декана медичного факультету. Адже в нього було 30 лекційних годин на тиждень. Крім того, він сам готував препарати для лекцій, вів практичні заняття і велику лікувальну роботу в клініці. Незважаючи на це, члени Ради Університету вмовили його керувати факультетом. І лише у 1847 р., хоча його знову одноголосно обрали деканом ме­дичного факультету ще на один термін, В.О. Караваєв категорично відмовився від цієї посади.

Варто відзначити також важливу подію в особистому житті Володимира Опанасовича. Влітку 1845 р. він одружився на доньці почесного громадянина Москви О.Д. Лухманова — Ганні Олександрівні Лухмановій. Його сімейне життя склалося благополучно, вони виростили та виховали 4 дітей: 2 синів та 2 дочок, дали їм хорошу освіту.

Переломним для В.О. Караваєва і всієї медичної науки виявився 1847 р., оскільки 18 лютого у клініці Київського університету була проведе­на друга в Росії операція з використанням ефірного наркозу (першу в Петербурзі виконав М.І. Пирогов лише на 4 дні раніше).

Більш як 50-річна професорсь­ка (викладацька і клінічна) діяльність вченого в Києві була значним внеском у розвиток вітчизняної хірургії і топографічної анатомії. Протягом свого життя блискучий хірург надав допомогу понад 10 тис. хворих, виконав 16 тис. операцій при загальній після­операційній смертності 6,1%, що було великим досягненням. Адже в кращих академічних та університетських клініках післяопераційна летальність становила 11–14%. Особливо багато операцій зробив учений на обличчі (1215, летальність — 3,2%), переважно з приводу пухлин, що проростали в гайморову порожнину, порожнини рота й носа. В.О. Караваєв успішно видаляв також пухлини молочних залоз (маса деяких з них становила 16 кг). При злоякісних новоутвореннях молочних залоз він завжди видаляв регіонарні лімфатичні вузли.

Володимира Опанасович Караваєва по праву вважають засновником цілого ряду галузей медицини, зокрема вітчизняної офтальмології, отоларингології, ортопедії та травматології, проктології й нейро­хірургії. У кожну галузь він зробив суттєвий внесок, розширив можливості лікування різних хвороб. Він першим довів необхідність заснування кафедри очних хвороб із відповідною клінікою. Ця ідея була здійснена ще за життя видатного хірурга. Ряд його робіт з офтальмології мали виключно пріоритетне значення: на 25 років раніше за Грефе він увів у широку практику розріз рогівки у верхній частині при катаракті й показав необхідність цього розрізу у більше ніж 1000 спостереженнях. Цей спосіб і сьогодні застосовують багато офтальмологів світу. Караваєв розробив методику і техніку тенотомії при косоокості та першим в Росії провів таку операцію.

Цікавий той факт, що у 1844 р. Караваєва як одного з кращих очних хірургів Росії направили у Крим для виконання операції з приводу катаракти колишньому міністру царського уряду князю Голіцину; складна операція пройшла успішно. У 1950-х роках з цією ж метою його запрошували в Санкт-Петербург до самої імператриці.

Значний внесок зробив Караваєв і в отоларингологію. Він запропонував кілька способів операцій пластичного відновлення дефектів носа, описав оригінальний спосіб випрямлення спинки носа шматком шкіри з лоба, розробив метод накладання швів при пластиці твердого і м’якого піднебіння.

Караваєв — перший хірург, який запропонував у доантисептичний період спосіб ампутації з утворенням шкіряних та шкіряно-м’язових кусків зі зменшеною масою м’язів. Йому також належить пріоритет у застосуванні піднадкісткової резекції. У своїх працях від підкреслював, що надкісниця, по суті, є тим матеріалом, з якого генерується кісткова тканина.

Широке застосування отримав розроблений Караваєвим оригінальний і радикальний спосіб лікування випадіння прямої кишки, який за ефективністю і простотою був набагато кращим, ніж той, що застосовувався на той час. Ця проста, безкровна операція робиться і зараз, але, на жаль, мало хто згадує, що вперше вона була введена у практику саме В.О. Караваєвим.

Варто пригадати і те, що у 1847–1848 рр. Караваєв брав активну участь у роботі комісії Київського університету з перевірки дії наркотичних речовин. Разом із професором О.П. Вальтером в експерименті вивчав дію ефіру і хлороформу та одним із перших хірургів у Росії з великим успіхом застосував знеболення на практиці.

У 70-ті роки ХІХ ст. Володимир Опанасович здійснив новаторський підхід до проведення операції трепанації черепа, який згодом розвинули його учні — київські хірурги.

Найбільша кількість розроблених Караваєвим нових методик — відновні операції на обличчі. Серед них відомі втручання з відновлення носа, губ, повік, дефектів піднебіння та ін. Він запропонував спосіб закриття дефектів твердого піднебіння і операцію при «заячій губі».

Збереглися документи, які свідчать про те, що М.І. Пирогов у період перебування опікуном Київського навчального округу (1858–1861) часто відвідував клініку Караваєва, консультував хворих, нерідко був присутнім при операціях і сам оперував. У 1858 р. вони разом оперували хвору, яка мала численні поліпи носа і носоглотки. Хірурги пішли неординарним для того часу шляхом: зробивши розрізи в ділянці крил носа та його перегородки, вони тим самим відкрили доступ до носоглоткового простору. Лише 4 роки потому цей метод був описаний у медичній літературі і нині широко відомий як спосіб Лауренса.

Як ніхто, Караваєв розумів необхідність своєчасного документування роботи клінік для подальшого аналізу і відповідних висновків. Для цього він увів у практику підготовку щорічних звітів хірургічної клініки, які за науковим рівнем, масштабом охоп­лення контингенту хворих і тривалістю звітного періоду (1844–1882) досі унікальні.

Хірургічна техніка В.О. Караваєва була бездоганною. Академік М.М. Волкович, який був практикантом у його клініці, у своїх спогадах писав, що навіть дуже складні операції у Володимира Опанасовича вихо­дили простими й витонченими, ніхто «…не міг зрівнятися з Караваєвим щодо техніки дроблення каміння, резекції верхньої щелепи тощо… Під широким впливом таланту Караваєва створювалися кадри росій­ських хірургів. Він в істинному розумінні слова був одним із заснов­ників російської хірургії».

Для багатьох поколінь хірургів В.О. Караваєв добре відомий і як автор змістовних наукових праць. Основним навчальним посібником протягом тривалого часу залишалися «Лекції з оперативної хірургії проф. В.О. Караваєва». Це був один із перших посібників з оператив­ної хірургії в Російській імперії та у світі, а у 1885 р. В.О. Караваєв видав спеціальний посібник «Оперативна хірургія», у 1886 р. — «Атлас з оперативної хірургії». У наукових працях Володимир Опанасович намагався вирішувати питання, поставлені життям. Всього він опублікував 31 працю, в якій розглядалися експеримен­тально-клінічні питання, нові методи операцій, нові інструменти тощо.

У 1886 р. громадськість Києва відзначала 50-річчя лікарської діяльності батька наукової офтальмології, засновника багатьох нових хірургічних методів лікування. Володимира Опанасовича обрали по­чесним громадянином Києва, у клініці факультетської хірургії Уні­верситету встановили бронзове погруддя, а вулицю, на якій він жив, назвали Караваєвською (нині Льва Толстого).

Імператор Олександр III теж відгукнувся з приводу ювілею про­фесорської діяльності відомого хірурга і вченого — указом В.О. Караваєву було присвоєно звання дійсного таємного радника. До речі, на грудень 1890 р. у Росії за 168 років від моменту видання петровського табеля про ранги такого високого звання були удостоєні лише 84 особи (в Києві — тільки двоє).

Слід підкреслити, що В.О. Караваєв вже був відзначений висо­кими державними нагородами: орденами Станіслава II і І ступеня, святої Анни II і І ступеня, святої Анни II ступеня з Імператорською короною, Володимира III і II ступеня та орденом Олександра Невського.

Наприкінці лютого 1892 р. В.О. Караваєв захворів на грип, який ускладнився запаленням легень. Знову нагадав про себе ревматизм, який періодично загострювався з 1857 р.

В.О. Ка­раваєв помер 3 березня 1892 р., похований з великими почестями на Байковому цвинтарі. Заупокійну літургію і поховання здійснив Петро Лебединцев, протоієрей кафедрального собору Св. Володимира, який три десятиліття назад, у 1862 р., в Києві відспівував тіло Т.Г. Шев­ченка.

За матеріалами

• Радиш Я.Ф. (1996) Володимир Опанасович Караваєв (до 185-річчя від дня народження) Лікарська справа. Врачебное дело, 7/9: 207–211.
• www.health-ua.com

фото Сергія Бека