У Законі України від 6 квітня 2017 р. № 2002-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я», відомому як «Закон про автономізацію», що набув чинності в листопаді того ж року, а в повному обсязі — 1 січня 2018 р., визначено організаційно-правові форми закладів охорони здоров’я, джерела фінансування надання ними медичної допомоги, вимоги до установчих документів, спрощено порядок реорганізації закладів охорони здоров’я тощо.
Із набуттям чинності вищезазначеного закону однозначно з’явилося багато запитань, які стосуються не лише медицини, а й юриспруденції. Спробуємо з’ясувати, що ж таки змінилося і як це вплине на пересічного користувача медичними послугами?
Загалом закон оцінюється як якісний цивілізаційний крок у майбутнє вітчизняної медицини, а також виступатиме механізмом такого собі «утримання» цінних медичних кадрів, які були дедалі більше орієнтовані на роботу за кордоном.
Отож, для початку потрібно зауважити, що розширилося саме поняття «охорона здоров’я», яке визначено в Законі України від 19 листопада 1992 р. № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров’я», таким чином, що під його дію потрапили фізичні особи — підприємці, які зареєстровані в установленому порядку та мають відповідну ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики.
За формою власності заклади охорони здоров’я можуть утворюватися та існувати як державні, комунальні, приватні та засновані на змішаній формі власності.
Зауважимо, що в законі чітко передбачено заборону на приватизацію державних та комунальних закладів охорони здоров’я.
Стосовно організаційно-правових форм передбачається, що заклади охорони здоров’я, увага (!):
- державної власності можуть утворюватися та існувати як казенні підприємства, державні установи;
- комунальної власності можуть утворюватися та існувати як комунальні некомерційні підприємства, комунальні установи.
Організаційно-правові форми закладів охорони здоров’я приватної форми власності можуть вибиратися на розсуд власників.
Таким чином, здійснюється перехід від державного медичного закладу — бюджетної установи до медичного закладу — некомерційного і неприбуткового підприємства державної чи комунальної форми власності, що не можуть бути загарбані (приватизовані) через пряму законодавчу заборону. Поряд з ними функціонують приватні медичні заклади. В результаті досягатиметься рівне заохочення медичного персоналу до праці як в державному так і в приватному секторах охорони здоров’я.
Комунальне некомерційне підприємство як заклад охорони здоров’я може мати на меті здійснення діяльності як медичний заклад, аптека, санаторно-курортний заклад тощо.
А що ж відбувається із державними та комунальними закладами охорони здоров’я, які відповідно до законодавчих змін повинні пройти реорганізацію з бюджетної установи у казенне підприємство чи комунальне некомерційне підприємство?
Можна виділити декілька важливих аспектів реорганізації:
- варто зазначити, що зміна основного виду діяльності державного та комунального закладу охорони здоров’я з медичного обслуговування населення (медична практика) у зв’язку зі зміною його організаційно-правової форми забороняється;
- наявний вичерпний перелік закладів охорони здоров’я, що не підлягають реорганізації в казенні підприємства та/чи комунальні некомерційні підприємства. Це заклади охорони здоров’я Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, а також інші заклади охорони здоров’я відповідно до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України;
- існують схвалені Робочою групою з питань реформи фінансування сфери охорони здоров’я України (Протокол від 14 квітня 2017 р. № 9) Методичні рекомендації з питань перетворення закладів охорони здоров’я з бюджетних установ у комунальні некомерційні підприємства, відповідно до яких і повинна відбуватися така реорганізація;
- не останню роль у реорганізації закладів охорони здоров’я відіграють органи місцевого самоврядування, які власне й приймають рішення щодо реорганізації;
- казенні підприємства та комунальні некомерційні підприємства, що утворюються у результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, є правонаступниками всіх прав та обов’язків відповідних бюджетних установ;
- після перетворення закладу охорони здоров’я із бюджетної установи у підприємство ліцензія на господарську діяльність із медичної практики зберігає чинність протягом трьох місяців і протягом цього строку має бути переоформлена, а також мають бути переоформлені права щодо нерухомості, у тому числі на користування земельною ділянкою.
Додамо інформацію про основні моменти алгоритму реорганізації (перетворення) закладу охорони здоров’я з бюджетної установи у комунальне підприємство:
- Прийняття відповідною радою територіальної громади рішення про припинення закладу охорони здоров’я шляхом його реорганізації з бюджетної установи у комунальне підприємство, яке має містити, зокрема, такі відомості: порядок та умови здійснення припинення шляхом перетворення.
- Передання повноважень щодо контролю за виконанням цього рішення виконавчому комітету відповідної ради або іншому уповноваженому органу.
- Оптимізація штату та чисельності працівників закладу охорони здоров’я, організації оплати праці.
Отож, у зв’язку зі значною складністю процесу реорганізації та з метою дотримання процедури вбачається, що допомога обізнаних у таких питаннях юристів не буде зайвою.
Також автономія в подальшому передбачає можливість закладу охорони здоров’я самостійно вирішувати, на що саме будуть витрачатися кошти, тобто надається господарсько-адміністративна свобода. Тут бачимо ще один плюс — інвестування в таких умовах є більш реальним, аніж це було раніше.
Щодо нинішнього фінансування, то згідно зі статтею 18 «Основ законодавства України про охорону здоров’я» передбачається, що воно здійснюватиметься за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного та соціального страхування, благодійних фондів, інших коштів фізичних та юридичних осіб та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством. При цьому методика розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування, перелік платних послуг з медичного обслуговування затверджуються Кабінетом Міністрів України. Ще один важливий аспект, що передбачає автономізація медичних закладів, — можливість встановлення такими закладами плати за послуги з медичного обслуговування, що надаються поза договорами про медичне обслуговування населення, укладеними з головними розпорядниками бюджетних коштів, у порядку, встановленому законом.
На практиці ж вищезазначений факт повинен означати виведення коштів пацієнта з тіньової економіки та можливість офіційно сплачувати за надання медичної допомоги з різних фінансових джерел. Так, корумпованість, неформальні платежі, а разом з ними — внески до незрозумілих «благодійних фондів» повинні завершитися.
Ще одним «підводним каменем» може стати загроза втрати державного замовлення у разі низької якості наданих послуг, а також довіри пацієнта. Для лікаря, який працює у державному чи комунальному закладі охорони здоров’я, якісне надання медичних послуг тепер буде вигідним не лише з морально боку, а й, як і для лікаря приватного медичного закладу, в матеріальному сенсі також. Адже зарплата лікаря в кінцевому результаті буде вираховуватися від кількості пацієнтів, прийнятих за певний період. Якість таких послуг, відповідно, також має зростати, бо ж добросовісна конкуренція між медиками повинна піти на користь кінцевому споживачу медичних послуг — пацієнтові.
Відповідно до чинного законодавства, а саме статті 24 «Основ законодавства України про охорону здоров’я», тепер передбачена можливість створення так званих спостережних рад. А державні органи та заклади охорони здоров’я зобов’язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров’я. Як зазначається в Основах, порядок утворення, права, обов’язки спостережної ради закладу охорони здоров’я і типове положення про неї затверджуються Кабінетом Міністрів України. Такий механізм забезпечить надання громадськості доступу до інформації, яка б демонструвала результати роботи головного лікаря та загалом медичного персоналу.
Цією ж статтею передбачена можливість створення опікунських рад для сприяння покращення роботи медичного закладу. Проте, як відомо, хто сприяє — той і очікує на якісний результат. Тому в цьому разі ми розглядаємо опікунську раду як ще один механізм забезпечення якості роботи закладів охорони здоров’я.
Отож, для пацієнта як для кінцевого споживача медичних послуг в цілому автономізація — сприятливе явище, зокрема через прозорість оплати лікування, окрім передбачених безкоштовних медичних послуг, та безпосередню участь громадськості в контролі за роботою медичних закладів.
На сьогодні мало прикладів реального проведення реорганізації медичних закладів і внаслідок цього — відсутність процесу автономізації закладів охорони здоров’я. Чи не в кожному випадку законодавчого нововведення виникають певні складності в їх втіленні, проте обговорюваний закон є швидше вирішенням ряду проблем у сфері охорони здоров’я, що викликаний нагальною потребою врегулювання цієї сфери. Задля досягнення поставленої мети потрібно консолідувати сили медиків, влади та, звичайно, досвідчених юристів — практиків у сфері медичного права. Таким чином, автономізація буде проведена в найкоротші можливі терміни, а медична реформа в Україні просунеться на декілька кроків вперед, адже у пріоритеті забезпечення якісної охорони здоров’я населення країни.
Ганна Гаро, керуючий партнер Юридичної фірми «GARO & PARTNERS», адвокат,
медіатор, перший віце-президент Асоціації «Всеукраїнська фундація компаній з
організаційно-правового забезпечення програм допоміжних репродуктивних
технологій», член Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики
Національної асоціації адвокатів України
Олександр Корнага, партнер Юридичної фірми «GARO & PARTNERS»,
адвокат, член Комітету медичного і фармацевтичного права та біоетики
Національної асоціації адвокатів України
Юлія Плиска, помічник юриста Юридичної фірми «GARO & PARTNERS»,
студентка юридичного факультету Київського національного
університету імені Т.Г. Шевченка
