Відкрили роботу конференції та виконували функції співголів-модераторів Віталій Цимбалюк — президент НАМН України, академік НАМН України, повний кавалер ордена «За заслуги» (див.: НАМН України: 100 днів роботи нової команди // «Щотижневик АПТЕКА» № 22 (1043) від 13 червня 2016 р.; Наука і суспільство крізь призму чверті століття державного суверенітету України // «Щотижневик АПТЕКА» № 34 (1055) від 5 вересня 2016 р.) та Святослав Ханенко — представник ГО «Українська асоціація сприяння охороні здоров’я населення», народний депутат України минулого скликання, свого часу — керівник медслужби Майдану (див.: Євромайдан: здоров’я та медичне забезпечення українців у надійних руках // «Щотижневик АПТЕКА» № 49 (920) від 16 грудня 2013 р.).
У вітальному слові до учасників академік Віталій Цимбалюк віддав охороні здоров’я другу за значущістю позицію після незалежності держави: «Перше, чого не можна втратити, — це незалежність. Друге — здоров’я населення. Ці дві ознаки — першооснова та запорука повноцінного життя народу будь-якої країни. Адже, як казав ще Сократ: «Здоров’я — це не все. Але все без здоров’я — ніщо». На жаль, нині у наших співгромадян виникає багато (вочевидь, небезпідставних) запитань з приводу того, коли і яким чином діяльність системи охорони здоров’я буде піднято на прийнятний щабель, що задовольнить суспільство. Втім, робити це «на голому місті», винаходити свій «аутентичний» велосипед — можливо, і цікава «гра для розуму», але навряд чи системно-перспективний підхід. Перед нами простирається цілий світ. Світ, що вже значно глобалізований і продовжує міжнаціональну «дисемінацію» значними темпами. А де глобалізація — там має бути гармонізація. Тож без набуття передового досвіду інших країн нам годі й сподіватися на серйозні зрушення в медичній сфері. І нинішня конференція — не лише свідчення суспільного розуміння цього факту, але й надія на успіх наших починань», — наголосив президент НАМН України.
Святослав Ханенко спрямував свою вступну доповідь на пошук можливих шляхів для того, щоб «розірвати зачароване коло неефективних реформ системи охорони здоров’я України», а епіграфом до неї обрав висловлювання Богдана Гаврилишина (1926–2016): «Виросте нова генерація, вони вивчать приклади ефективних країн, оберуть найкращі складові для політичного і соціального створення нашої системи. І вони зроблять Україну ефективнішою країною». Окреслюючи плани та рамки роботи конференції, він зауважив, що численні спроби реформування української системи охорони здоров’я призвели до її нинішнього катастрофічного стану, актуальним є питання з’ясування основоположних причин такого стану справ і напрацювання рішень, які б гарантували позитивний результат. Відповідно до теми, мети та завдань конференції він запропонував її учасникам зосередитися на тих причинах, які необхідно визнати або спростувати, зокрема:
1. Відсутність офіційного документа, який містить наукове обґрунтування необхідності розробки й прийняття законодавчих актів, що регламентують комплексну трансформацію системи охорони здоров’я України на довготривалу перспективу.
2. Відсутність офіційної відповідальної системи прогнозування результатів і наслідків застосування прийнятих законодавчих актів.
3. Неефективність наукового супроводу реформ, моніторингу проведення реформ в регіонах з прийняттям коригуючих заходів, визначення ефективності заходів на державному, регіональному та місцевому рівнях.
4. Відсутність ефективної науково обґрунтованої державної програми розвитку громадського здоров’я, визначеної Європейським планом дій на період до 2020 р., прийнятим ВООЗ і підписаним Україною у вересні 2012 р., виконання якого потребує відповідних наукових досліджень та наукового супроводу.
5. Відсутність системної участі роботодавців в організації охорони здоров’я і медичного забезпечення працюючих як головної передумови розвитку трудового потенціалу та підвищення продуктивності праці.
6. В Україні відсутня дієздатна урядова інституція, яка б виробляла науково обґрунтовані рекомендації особам, котрі приймають системні рішення щодо функціонування та розвитку системи охорони здоров’я, проведення досліджень у сфері організації, управління, фінансування та розробки законодавства, підготовки щорічних доповідей про стан охорони здоров’я, аналізу та моделювання ініціатив.
На думку доповідача, для адекватної відповіді на вказані виклики необхідно перш за все визначитися зі змістом будівництва базових елементів системи охорони здоров’я, моніторингу показників, стратегії їх вимірювання та аналізу. Він нагадав, що в настанові ВООЗ «Моніторинг побудови елементів систем охорони здоров’я: посібник щодо показників і стратегій їх вимірювання» («Monitoring the building blocks of health systems: a handbook of indicators and their measurement strategies», WHO, Geneva, 2010) систему охорони здоров’я описано з точки зору також 6 ключових компонентів:
1. Надання послуг.
2. Медичний персонал.
3. Інформаційні системи охорони здоров’я.
4. Доступ до основних лікарських засобів.
5. Фінансування системи охорони здоров’я.
6. Управління.
Стосовно кожного із вказаних компонентів пізніше пролунали відповідні блоки доповідей, а, на переконання С. Ханенка, залежно від того, як організована система визначення показників і стратегій їх вимірювання, а також система моніторингу побудови елементів системи охорони здоров’я конкретної країни, визначається якість аналізу отримуваних даних і, як наслідок, обґрунтованість та об’єктивність висновків й результативність коригуючих заходів. Перед тим як прокоментувати рейтинг провідних систем охорони здоров’я, він звернув увагу присутніх на перелік інституцій системи охорони здоров’я з точки зору необхідності гармонізації їх між собою при плануванні й здійсненні тих чи інших заходів з трансформації системи охорони здоров’я:
- громадянин (пацієнт);
- роботодавці, промисловці та підприємці;
- страховики;
- благодійні установи, пацієнтські організації;
- родичі пацієнта;
- лікарі;
- медичні сестри;
- громадська охорона здоров’я;
- приватні клініки;
- фармацевтична та медична індустрія;
- аптеки;
- соціальна та громадська допомога;
- уряд та регулятор (МОЗ);
- дослідники;
- розробники програмного забезпечення та е-медицини.
При визначенні стратегії в розвитку системи охорони здоров’я України були неодноразові спроби врахування досвіду провідних систем охорони здоров’я, але, судячи з їх результативності, вони не мали системного планомірного характеру, зауважив оратор і перейшов безпосередньо до аналізу красномовних даних агентства «Bloomberg», яке опублікувало щорічний рейтинг ефективності систем охорони здоров’я за 2015 р.: при розрахунку місця в рейтингу враховувалися тривалість життя, витрати на охорону здоров’я населення, а також зміни у цих показниках у порівнянні з минулим роком (див. таблицю).
(за рейтингом агентства «Bloomberg»)
Аналізуючи базові характеристики провідних систем охорони здоров’я, доповідач закликав з’ясувати визначальні фактори, які дозволили відповідним країнам досягти міжнародно визнаних результатів. У такий спосіб можливо обрати оптимальний варіант для України по кожному з компонентів системи охорони здоров’я для майбутнього формування партнерських відносин з представниками відповідних країн на рівні установ, експертів і консультантів. Передумовами для формування ефективного партнерства між українськими і зарубіжними інституціями у сфері організації заходів щодо трансформації вітчизняної системи охорони здоров’я мають стати рішення щодо обґрунтованості та доцільності реалізації такого вибору. Виконання цього завдання потребує від України готовності до започаткування і формалізації цих партнерських відносин. Таким шляхом можна буде отримати прикладні рекомендації щодо плану дій з трансформації системи охорони здоров’я в Україні і можливі пропозиції партнерства.
«Ми маємо поставити перед собою амбітну мету — сформувати майбутню систему охорони здоров’я в Україні на основі кращих міжнародних практик. Досягнення сформованих цілей та виконання поставлених завдань можливо лише при відповідній організації й управлінні процесами перетворень. Це передбачає необхідність формування механізмів спонукання всіх учасників процесу трансформації вітчизняної системи охорони здоров’я до ефективної взаємодії. Зважаючи на викладені на початку мого виступу причини нинішнього стану справ у системі охорони здоров’я, усвідомлюючи відповідальність за це Уряду України, стає очевидною необхідність ініціювання створення національного наукового інституту — урядової інституції, покликаної формувати системні пропозиції для Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів України щодо трансформації системи охорони здоров’я як сфери національної безпеки. Таким чином ми створимо передумови для побудови нової моделі системи охорони здоров’я України, яка базуватиметься на кращому науково обґрунтованому національному та міжнародному досвіді, політичній волі керівництва держави та розумінні й підтримці всього суспільства, — і врешті розірвемо зачароване коло неефективних реформ системи охорони здоров’я України, як це ще у 1970-х роках зробили народ і уряд Сінгапуру», — наголосив громадський діяч, а завершив свою доповідь ще однією влучною й повчальною цитатою — цього разу авторства Лі Куан Ю (першого прем’єр-міністра Республіки Сінгапур (1959–1990), одного з творців сінгапурського економічного дива): «Субсидіювання медичного обслуговування потрібне, однак не можна дозволити, щоб це стало бездонною дірою в бюджеті. Я прагнув належної якості медичних послуг без надмірних витрат на них, чого можна було досягти, лише поділивши витрати між державою та громадянином».
РЕЗОЛЮЦІЯ
науково-практичної конференції з міжнародною участю «Базові характеристики провідних систем охорони здоров’я в контексті визначення стратегії для України»
Київ, 4 листопада 2016 р.
Протягом останніх років, незважаючи на високі загальні витрати на утримання системи охорони здоров’я, значну частку яких громадяни оплачують власним коштом, вона не здатна адекватно реагувати на сучасні виклики щодо підвищення захворюваності, захищати громадян від надмірних витрат на лікування.
За даними Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), сучасний стан здоров’я населення України характеризується вкрай високими показниками захворюваності та смертності, низьким рівнем тривалості життя, значним обмеженням можливості отримувати належну медичну допомогу. Так, середня тривалість життя в Україні на 5 років нижча, ніж у Європейському регіоні, і на 9 років нижча, ніж у країнах Європейського Союзу. За даними Державного комітету статистики України, лише 15% загальної кількості наших громадян є старшими за 65 років.
Порівняно з країнами Європи смертність населення в Україні практично вдвічі вища (у 2014 р. — 14,7 випадка на 1000 населення проти 6,7 в країнах — членах ЄС). При цьому смертність від серцево-судинних захворювань є однією з найвищих у світі та становить 67,3% у структурі загальної смертності, а смертність від онкологічних захворювань — 13,3% (дані МОЗ України за 2014 р.). Фактично ці два класи хвороб визначають 80% щорічних втрат населення України. Удвічі вищим за країни Європейського Союзу є й рівень малюкової смертності, що вважається одним із основних показників якості роботи системи охорони здоров’я. При цьому показник природного приросту населення в Україні залишається від’ємним, а сумарний коефіцієнт народжуваності становить лише 1,5 дитини на одну жінку, тоді як для досягнення рівня простого відтворення населення він має становити 2,03–2,08.
За роки незалежності (1991 — початок 2014 р.) Україна втратила понад 6,5 млн населення (за даними Державної служби статистики України — 6,518 млн), і це — втрати до початку антитерористичної операції на Сході України. Така глибока демографічна криза, зокрема, зумовлена високим рівнем захворюваності населення, насамперед хронічними неінфекційними хворобами. За станом здоров’я громадян Україна посідає одне з найнижчих рейтингових місць у європейському регіоні. У рейтингу стану здоров’я громадян різних країн світу, визначеного агентством «Bloomberg» у 2013 р., Україна посіла 99-те місце серед 145 взятих до оцінки країн світу. За даними опитування агентства IFAK (2013 р.), понад 87% населення України незадоволені якістю медичного обслуговування. При цьому, за даними Державної служби статистики України (2014 р.), система охорони здоров’я споживає загальних витрат у розмірі майже 7,4% обсягу ВВП України, що перевищує показники деяких країн ЄС. Однак за обсягами державних витрат на фінансування охорони здоров’я Україна продовжує значно поступатися переважній більшості країн Європейського регіону.
Так, загальні витрати на охорону здоров’я в Україні у 2014 р. становили 117,8 млрд грн. (державні та приватні витрати з урахуванням офіційних та неофіційних прямих платежів населення). Державні кошти, що включають кошти державного та місцевого зведеного бюджету і соціального страхування, становлять 51,7% загальних витрат на охорону здоров’я. Кошти приватних домогосподарств, роботодавців, некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, — 48,1%. Кошти з іноземних джерел (міжнародних донорських організацій), спрямовані в систему охорони здоров’я України, — лише 0,2%. Згідно з даними Світового банку понад 90% медичних закладів в Україні використовують незаявлені приватні внески, надані натурою, а понад 58% збирають внески з лікарів та медичних сестер (а ті, в свою чергу, — з пацієнтів).
Після підписання у 2014 р. Угоди про асоціацію між Україною з одного боку та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами — з іншого — Україна, обравши євроінтеграційний вектор, мала забезпечити поступове наближення до європейських стандартів у сфері охорони здоров’я шляхом здійснення системного реформування галузі, спрямованого на створення системи, орієнтованої на пацієнта, спроможної забезпечити медичне обслуговування всіх громадян України на рівні розвинених європейських держав. Орієнтиром реформи було визначено програму Європейського Союзу «Європейська стратегія здоров’я — 2020». Водночас донині не затверджено концепцію та стратегію реформування системи охорони здоров’я України, розроблення яких передбачено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 847-р «Про імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його державами-членами, з іншої сторони», а також детальний план їх практичної реалізації.
Ґрунтуючись на доповідях виступаючих та враховуючи науковий потенціал НАМН України й активну позицію Українського союзу промисловців та підприємців, Федерації роботодавців системи охорони здоров’я, ГО «Українська асоціація сприяння охороні здоров’я населення», учасники конференції:
1. Визнають, що багаточисельні спроби реформування української системи охорони здоров’я призвели до її нинішнього катастрофічного стану, причинами якого є відсутність:
- офіційного документа, який містить наукове обґрунтування необхідності розробки й прийняття законодавчих актів, що регламентують комплексну трансформацію системи охорони здоров’я України на довготривалу перспективу;
- офіційної відповідальної системи прогнозування результатів і наслідків застосування прийнятих законодавчих актів;
- ефективного наукового супроводу реформ, моніторингу проведення реформ в регіонах з прийняттям коригуючих заходів, визначення ефективності заходів на державному, регіональному та місцевому рівнях;
- ефективної науково обґрунтованої державної програми розвитку громадського здоров’я, визначеної Європейським планом дій на період до 2020 р., прийнятим ВООЗ і підписаним Україною у вересні 2012 р., виконання якого потребує відповідних наукових досліджень та наукового супроводу;
- системної участі роботодавців в організації охорони здоров’я і медичного забезпечення працюючих як головної передумови розвитку трудового потенціалу та підвищення продуктивності праці;
- дієздатної урядової інституції, яка б виробляла науково обґрунтовані рекомендації особам, котрі приймають системні рішення щодо функціонування та розвитку системи охорони здоров’я, проведення досліджень у сфері організації, управління, фінансування та розробки законодавства, підготовки щорічних доповідей про стан охорони здоров’я, аналізу та моделювання ініціатив.
2. Вказують на те, що від того, як організована система визначення показників і стратегій їх вимірювання, а також система моніторингу будівництва елементів системи охорони здоров’я конкретної країни, залежать якість аналізу отримуваних даних і, як наслідок, обґрунтованість та об’єктивність висновків й результативність відповідних коригуючих заходів.
3. Висловили рішучість у прагненні формувати майбутню систему охорони здоров’я в Україні на основі кращих міжнародних практик, що передбачає необхідність спонукання всіх учасників процесу трансформації вітчизняної системи охорони здоров’я до ефективної взаємодії.
4. Вважають за необхідне створити передумови для побудови нової моделі системи охорони здоров’я України, яка базуватиметься на кращому науково обґрунтованому національному та міжнародному досвіді, політичній волі керівництва держави та розумінні й підтримці всього суспільства.
5. Звертаються до керівництва НАМН України, Української асоціації сприяння охороні здоров’я населення, Українського союзу промисловців і підприємців, Української федерації роботодавців охорони здоров’я з пропозицією ініціювати перед Президентом України, Верховною Радою України, Урядом України, МОЗ України розгляд питання про створення Національного наукового інституту здоров’я — урядової інституції, покликаної формувати системні пропозиції для Президента України, Верховної Ради України, Уряду України, МОЗ України щодо трансформації системи охорони здоров’я, взаємодії із національними та міжнародними організаціями та проводити науковий та проектний моніторинг реформ.
* * *
Від себе додамо: навіть при першому погляді на таблицю, мабуть, на будь-кого справить дещо дивне враження, коли очі автоматично почнуть шукати у верхніх рядках абревіатуру наймогутнішої економіки світу — однак у цьому пошуку невмолимо опустяться долу. Отже, щодо системи охорони здоров’я США, — ми ще на початку року, який нині вже минає, мали приємну та корисну нагоду ознайомити свого читача у статті «Богатые тоже плачут, или Гуд бай, Америка о…» (причому в порівняльному контексті з низкою інших високоіндустріалізованих держав; докладніше див.: «Щотижневик АПТЕКА» № 4 (1025) від 8 лютого 2016 р.). В основу згаданої публікації лягли дані такого ж за періодом (2015 р.) дослідження «Охорона здоров’я США у глобальній перспективі», здійсненого аналітиками «Commonwealth Fund» (авторитетної профільної неурядової організації (NGO), заснованої у США рівно 100 років тому). Тож на тлі залізобетонних статистично обґрунтованих аргументів, і насамперед разючих контрастів між вкладеним і отриманим, кристалізується очевидний та беззаперечний факт: США — найбільший в світі донор у власну систему охорони здоров’я (3-тє місце за абсолютними видатками на душу населення: більше тільки в Норвегії та Швейцарії, а в співвідносному вираженні до ВВП — повний рекордсмен у порівнянні з усіма без винятку іншими країнами: 17%), і водночас США — вельми далекі від справжньої ефективності медичного обслуговування населення («чим більше витрáт, тим гірше результат»). Під завісу минулого року ми фінішували аж ніяк не з вражаючими своєю новизною проривними висновками, а з констатацією предметних підтверджень для дуже древніх, бородатих, аж заїжджених істин — зокрема: справа не в кількості грошей, а в раціональності їх використання. А нині, напередодні прийдешнього 2017, влучність зроблених нами раніше висновків підтверджують найсвіжіші дані міжнародної агенції «Bloomberg», — які активно обговорювалися в Інституті ім. О.М. Марзєєва уже на нинішній конференції, а по її слідах — рядками даної публікації, яка вже завершує рік 2016 (так замикається наскрізно-річний логічний кругообіг динамічно-доказового взаємного підкріплення конгруентних інформаційних джерел). Тож, міцніше тримайтеся за стільці, пані і панове: у всій величі своїх благополуччя та могутності США гордо ЗАМИКАЮТЬ ТОР-50, поступаючись аж на 3 сходинки нашій «єдиноутробно»-спорідненій сестрі Білорусі з її старою-доброю, і нáм «єдиноутробною», системою Семашка!.. Знову ж: не кількістю — але якістю.
Подальший хід роботи конференції буде висвітлено у наступних публікаціях блокового формату відповідно до основних тематичних напрямків, визначених організаторами конференції згідно лінії ВООЗ (надання послуг; медичний персонал; інформаційні системи охорони здоров’я; доступ до основних лікарських засобів; фінансування системи охорони здоров’я; управління), — а от резолюцію конференції можемо представити до уваги шановних читачів вже нині. Тож — далі буде.
Пилип Снєгірьов,
фото Сергія Бека
Вперше опубліковано
у «Щотижневику АПТЕКА»
№ 48 (1069) від 12 грудня 2016 р.
