Проект постанови Кабінету Міністрів України «Про утворення Національної служби здоров’я» розроблено Міністерством охорони здоров’я України згідно з ініціативою щодо реформи фінансування системи охорони здоров’я, яка викладена в проекті Концепції реформи фінансування охорони здоров’я.
Як йдеться у пояснювальній записці до проекту документу, однією з сильних сторін української системи охорони здоров’я є її фінансування за рахунок загальнодержавних податків. Податки — одна з форм передоплати за медичне обслуговування і розподілу фінансових ризиків між великою кількістю осіб. Кожен громадянин заздалегідь сплачує до бюджету відносно невеликий податковий платіж, і натомість держава зобов’язується оплатити його/її лікування у разі настання хвороби. По суті така організація оплати медичних послуг втілює страховий принцип, причому «застрахованими» крізь систему загальнодержавних податків є всі без винятку громадяни. Це повинно забезпечувати універсальність покриття і рівність доступу до медичної допомоги незалежно від виду зайнятості, матеріального забезпечення та стану здоров’я. Фінансування медицини через державні податки поширене в багатьох високорозвинених країнах (Велика Британія, Іспанія, Італія, Ірландія, усі Скандинавські країни) і набуває дедалі більшої популярності.
Разом з тим, хоча збір коштів на медицину через Державний бюджет відповідає світовим стандартам, їх подальший розподіл в Україні відбувається через механізми, що є вкрай неефективними і застарілими.
По-перше, сьогоднішній підхід до фінансування галузі полягає в утриманні існуючої мережі медичних закладів, незалежно від кількості та якості фактично наданих ними послуг. Іншими словами, «гроші йдуть за інфраструктурою», а не «за пацієнтом». Такий підхід не створює стимулів для покращення якості на рівні закладів, а також пояснює неефективність їх існуючої мережі (більшість закладів мають недостатнє навантаження, зношені основні фонди, застаріле медичне обладнання).
По-друге, більшість коштів розподіляється через бюджети на рівні міст, районів та об’єднаних територіальних громад, кількість населення яких недостатня для ефективного акумулювання (пулінгу) фінансових ризиків. Кількість осіб, ризик хвороби яких покривається з єдиного страхового пулу, є дуже важливим критерієм його фінансової стійкості. Чим більша кількість страхових внесків об’єднана в один нефрагментований бюджет (тобто в єдиний пул, з якого оплачуються страхові випадки), тим вища ймовірність, що страховик зможе профінансувати кожен випадок хвороби, не банкрутуючи. Якщо кількість людей, чиї внески об’єднуються в один бюджет, недостатня, то відповідний бюджет або потрапляє в дефіцит, або ж вимушений недоплачувати за лікування пацієнтів, порушуючи взяті зобов’язання.
Результатом цих слабкостей у розподілі бюджетних коштів є ситуація, в якій більшість платників податків не можуть розраховувати на вчасне та якісне безкоштовне лікування в комунальних лікарнях і поліклініках. Вони вимушені доплачувати за медичну допомогу із власної кишені: майже половина всіх видатків у цій галузі сьогодні фінансується пацієнтами шляхом додаткової оплати в момент отримання послуги. Це призводить до катастрофічних фінансових наслідків для домогосподарств, які стикаються із хворобами.
Реанімація української системи охорони здоров’я для досягнення рівного доступу громадян до якісних медичних послуг із гарантією фінансової безпеки потребує комплексної реформи. Ключовим елементом цієї реформи має бути зміна механізмів фінансування та усунення вищеописаних недоліків. Для ефективного результату нова модель має задовольнити такі вимоги:
i. Визначення предмета закупівлі — гарантованого пакета медичної допомоги, який держава зможе сплатити у разі хвороби громадянину. Пакет має включити послуги первинної, вторинної, третинної, екстреної допомоги та медикаментів. Його склад, обсяг і відповідний розмір фінансування мають затверджуватися і переглядатися спільним рішенням Міністерства охорони здоров’я та Міністерства фінансів України як політичне рішення.
ii. Універсальність покриття медичним страхуванням: доступ до послуг у межах гарантованого пакета повинні мати всі громадяни країни незалежно від віку, статі, рівня достатку, стану здоров’я та місця проживання.
iii. Консолідація в єдиний пул для оплати страхових внесків коштів від якомога більшої кількості застрахованих громадян (але не менше ніж 450 тис. осіб).
iv. Консолідація коштів для закупівлі послуг на такому рівні, який забезпечить замовнику (розпоряднику бюджетних коштів) достатню ринкову силу, щоб досягати найкращої ціни за послуги та медикаменти.
v. Запровадження чітких правил здійснення оплати за кожним страховим випадком (методів оплати, стандартів надання послуг, медичних протоколів, механізмів контролю якості).
vi. Організація закупівель медичних послуг у такий спосіб, щоб їх замовник (розпорядник бюджетних коштів), що діє від імені застрахованих громадян, був зацікавлений діяти в найкращих інтересах пацієнта, а не в найкращих інтересах постачальника (закладів, лікарів).
vii. Організація закупівель медичних послуг у такий спосіб, щоб їх замовник (розпорядник бюджетних коштів), що діє від імені застрахованих громадян, не мав фінансового інтересу відмовляти застрахованим особам у виплаті.
viii. Організація закупівель медичних послуг у такий спосіб, щоб після політичного затвердження гарантованого пакета подальші рішення щодо виплат у його межах на лікування за окремими випадками приймалися виключно на основі технічних критеріїв (медичних підстав, стандартів, правил оплати) і не залежали від політичного вибору на жодному рівні врядування.
ix. Забезпечення прозорості й суворої підзвітності у використанні бюджетних коштів.
x. Забезпечення можливості вільного вибору закладів пацієнтом та конкуренції постачальників, яка мотивуватиме їх надавати більш якісні послуги, впроваджувати науково обґрунтовані та економічно ефективні методи роботи.
Для реалізації вищенаведених вимог пропонується запровадити нову модель використання бюджетних коштів, виділених на охорону здоров’я, яка базуватиметься на принципі стратегічних закупівель через єдиного національного замовника коштів (страховика). Ця модель враховує кращі практики та досвід трансформації систем охорони здоров’я у світі, зокрема у Центральній та Східній Європі.
При цьому:
Основним джерелом фінансування оновленої системи охорони здоров’я залишаються кошти, зібрані у вигляді загальнодержавних податків у Державний бюджет України. Виплати для лікування окремої людини не прив’язані до розміру її індивідуальних внесків. Це забезпечуватиме універсальність і рівність доступу до медичної допомоги (Вимога «іі» вище).
Бюджетні кошти на фінансування медицини розподіляються через новий, сучасний механізм стратегічної закупівлі медичних послуг. Відбувається перехід від фінансування постатейних кошторисів медичних закладів — бюджетних установ, розрахованих відповідно до їх існуючої інфраструктури (кількості ліжок, персоналу тощо), до оплати результату (тобто фактично пролікованих випадків або приписаного населення) закладам, які перетворюються на автономних постачальників цих послуг (а також аптекам як постачальникам призначених лікарями ліків). Таким чином, «гроші йдуть за пацієнтом», а не за інфраструктурою медичних закладів та іншими надавачами послуг (Вимога «vi»).
Предметом закупівлі стає гарантований пакет медичної допомоги — чітко визначений набір послуг первинної, вторинної, третинної, екстреної допомоги та ліків, право на отримання якого у разі хвороби матимуть всі без винятку громадяни України. Вартість цих послуг буде покрита системою страхування повністю або частково. У разі часткового покриття пацієнти будуть здійснювати офіційну співоплату за послуги та/чи ліки. Підходи до встановлення розмірів такої співоплати будуть чітко визначеними і єдиними для всієї країни. Пільгові категорії громадян, перелік яких встановлюється законодавством, звільнені від спів-оплати (Вимога «i»вище).
Кінцевим завданням реформи є організація закупівель гарантованого пакета медичної допомоги через єдиного національного замовника — Національну службу здоров’я України. Єдиний національний замовник є розпорядником бюджетних коштів, призначених для покриття витрат на страхування всіх громадян України в межах державного гарантованого пакета медичної допомоги. Він закуповує медичні послуги з єдиного національного пулу коштів (Вимоги «ііі» та «іv»), на основі єдиних правил оплати, базових тарифів та вимог якості (Вимога «v»).
Єдиний національний замовник діятиме від імені громадян України і в найкращих інтересах кожного пацієнта. Він не володітиме закладами охорони здоров’я та не керуватиме ними (принцип розмежування функцій замовника і постачальника медичних послуг) (Вимога «vi»).
Єдиний національний замовник укладатиме договори з постачальниками медичних послуг всіх рівнів та форм власності, предметом яких є закупівля медичних послуг у межах державного гарантованого пакета медичної допомоги, що створить конкуренцію між потенційними постачальниками послуг. При цьому розрахунки будуть проводитися з будь-яким закладом охорони здоров’я, до якого звертається пацієнт у межах єдиного медичного простору, та з яким укладено договір (за допомогою єдиних реєстрів пацієнтів, медичних закладів, медичних послуг) (Вимога «х»).
Єдиний замовник буде створений у статусі центрального органу виконавчої влади, а отже, його діяльність буде некомерційною (Вимога «vii»).
Статус центрального органу виконавчої влади, відповідального за реалізацію, але не за формування державної політики, забезпечить його незаангажованість і захищеність від політичного впливу при використанні виділених на фінансування гарантованого пакета коштів (Вимога «viii»).
Єдиний національний замовник медичних послуг розпоряджатиметься бюджетними коштами на засадах максимальної прозорості й підзвітності (Вимога «ix»). Він перебуватиме на казначейському обслуговуванні й братиме бюджетні зобов’язання на здійснення платежів згідно з вимогами до оплати медичних послуг, що мають бути затверджені Кабінетом Міністрів України.
Пропозиції та зауваження до проекту просимо надсилати до Міністерства охорони здоров’я України протягом місяця у письмовому та/чи електронному вигляді за адресою: вул. Грушевського, 7, м. Київ, 01601, Управління координації центрів реформ, е-mail: [email protected]; тел. (044) 226-23-31.
Консультант: Карпінська Леся Григорівна
Прес-служба «Українського медичного часопису»
за матеріалами http://www.moz.gov.ua/
